Статті

«Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. “Один генерал дивився на них у бою і плакав”», — писав Олександр Довженко 28 листопада 1943 року у своєму «Щоденнику». Сьогодні ми поговоримо про дуже болючу сторінку в історії українського народу під час Другої світової війни — типову для Московії тактику, відомої як закидання «гарматним м’ясом».

14 червня 1941 року – ця дата назавжди вписана чорними літерами в історію Латвії, Литви та Естонії. Всього за одну ніч, немов у страшному сні, тисячі невинних людей були вирвані зі своїх домівок і насильно відправлені в невідомість. Близько 43 тисяч осіб – чоловіків, жінок, дітей, літніх людей – стали жертвами сталінського терору, що охопив тоді окуповані Радянським Союзом балтійські країни. Це була одна з перших широкомасштабних і, без сумніву, одна з найжорстокіших акцій радянської влади на новоприєднаних територіях.

З перших днів активних бойових дій на території окупованих бойовиками частин Луганської та Донецької областей перед росіянами постала проблема: як зупинити нальоти української авіації на їхні позиції? Для цього у червні 2014 року з Росії бойовикам передали переносні зенітно-ракетні комплекси та засоби ППО. Їхнім завданням було збиття української військової авіації, щоб Збройні сили більше не використовували її. До рокової дати 17 липня 2014 року вже декілька українських військових літаків було збито, і повітряний простір над цим регіоном став небезпечним навіть на великій висоті. У цій статті ми спробуємо розказати детальніше про трагедію, яка сталася з рейсом «МН17».

«Домовленості з росіянами не варті паперу, на якому вони написані», — хтось стверджує, що це були слова Отто фон Бісмарка, хтось скаже — Черчилля. Проте факт залишається фактом: росіяни за історію існування своїх державних урядів неодноразово доводили, що ані усні, ані письмові договори, обіцянки або домовленості не мають жодної цінності. Одним із найяскравіших прикладів такої ненадійності можна назвати бої за Іловайськ у 2014 році, а саме їхню кульмінацію — Іловайський котел. Розберімося, що тоді сталось, чому добровольці опинилися у такому становищі та як кремлівський диктатор вкотре показав, чого варте його слово.

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася 34 років тому. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63 роки. 27 років життя у тюрмах і таборах, 45 голодівок, 450 днів у карцерах та 23 тисячі кілометрів етапу. Бог вирішив віддячити Левкові, але не тільки пану Левку, а й всім українцям. 24 серпня 1991 року Україна знову стала незалежною

У травні 1905 року відбулася Цусімська битва — вирішальне морське протистояння між Російською та Японською імперіями, яке стало не лише фінальним актом їхньої кровопролитної війни, але й однією з найгучніших поразок в історії військово-морських сил. Для Росії ця катастрофа мала нищівний стратегічний і моральний вплив. Цусіма стала першою великою морською битвою XX століття та продемонструвала зміну балансу сил на глобальному рівні. Вона передвістила нову епоху військових технологій, краху імперій і передумови тих потрясінь, які охоплять світ уже через кілька десятиліть.

Протягом історії Крим ставав важливим об’єктом зазіхань різних держав, зокрема й Росії. Для Росії Крим був не просто територією, а ключем до виходу до Чорного моря. Після офіційного приєднання півострова до імперії російська влада обіцяла найрізноманітніші блага. А втім, усе виявилося дзеркально протилежним: відразу після анексії імперська влада почала проводити війну на знищення кримських татар. ХІХ–ХХ століття кримські татари називають:
чорною добою історії.

Події у Боснії та Герцеговині 1995 року ввійшли в українську та світову історію як перша демонстрація мужності, незламності та сили духу українських військових, а також як найуспішніша операція Збройних сил України до 2014 року. Порятунок селища Жепа є яскравим прикладом професіоналізму українських миротворців, які, перебуваючи в складних і небезпечних умовах, змогли запобігти акту геноциду й урятувати тисячі життів. На жаль, ці події не висвітлюються у підручниках з історії, тож сьогодні ми вирішили детальніше розповісти про них у тексті.

21 квітня 2010 року є датою, яка в майбутньому стане початком російської агресії в Україні. Саме в той день президенти Росії та України підписали Харківські угоди, які викликали чимале занепокоєння у патріотичної частини населення України й призвели до того, що у 2014 році Росія змогла так швидко перекинути свої війська у Крим і за лічені тижні окупувати його.

Сьогодні, 21 травня, ми відзначаємо день народження Георгія Гонгадзе — сміливого журналіста, засновника “Української правди”, чиє життя трагічно обірвалося.
Георгій був голосом правди у складні часи, не боявся викривати корупцію та несправедливість. Його робота стала символом боротьби за свободу слова та демократичні цінності в Україні.
Ми пам’ятаємо його внесок у розвиток незалежної журналістики та його жертовність. Справа Георгія Гонгадзе назавжди залишиться нагадуванням про високу ціну правди та важливість захисту прав журналістів.
Вшановуємо пам’ять Георгія. Його справа живе!