Іловайськ. Причини та уроки найбільшої поразки

Передумова конфлікту

Якщо хтось не чув про Іловайський котел, варто нагадати, що це за подія та наскільки вона трагічна для історії нашої країни. На початку серпня 2014 року українські військові успішно оточили російських бойовиків і завдавали їм значних втрат. 18 серпня під час запеклих боїв ЗСУ почали прориватися до міста і закріпилися в його частині. Усе змінилось 24 серпня, коли у тил українського війська зі сторони росії — без оголошення війни — зайшла велика кількість росіян. Українські частини опинилися в оточенні через дезертирство деяких підрозділів та жахливе командування, а також малу кількість бронетехніки та укріплених позицій довкола міста.

«Не сци! Це все херня!»

«Не сци! Це все херня!», — так, за розповідями очевидців, підтримувало керівництво АТО українських бійців в Іловайському котлі. Загалом рівень командування був украй низьким. В останні тижні перебування Валерія Гелетея на посаді міністра оборони його постійно критикували через поразки та втрати українського війська. Від нього ж можна було почути виправдання про неочікувану зустріч з переважаючими силами противника. Утім це не виправдовує накази та рішення, які призвели до трагічних наслідків.

Командування

Командування Сектору «Д» (оперативного району дій сил АТО вздовж російського кордону), де розташовувався Іловайськ, регулярно доповідало про фактичний стан речей, однак у відповідь отримувало лише звинувачення у панікерстві — попри те, що українські війська зазнавали втрат. Повідомлення про атаки, зосередження російських військ та удари реактивною артилерією з боку РФ ігнорувалися. Начальник штабу АТО генерал-лейтенант Віктор Назаров на доповідь про виявлені колони російської техніки відповідав: «Це все херня. Ми це вже проходили. Тримайтеся!»

Щоправда, були відповіді й жорсткіші. Наприклад, пропозицію відвести війська для запобігання оточення та блокування Назаров не затвердив, а на доповідь про колону з понад 100 одиниць техніки генерал-лейтенант зреагував так: «Йдіть на х.! Боягузи!»

Виникали також проблеми з дезінформацією. При плануванні штурму Іловайська керівництво сектору «Б» орієнтувалося на розвіддані, згідно з якими у місті перебуває від 30 до 80 сепаратистів з-поміж місцевих мешканців зі стрілецьким озброєнням. Насправді ж, за повідомленням командира 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» полковника Мотрія та командира розвідпідрозділу Ткачова, у місті була значна кількість добре озброєних терористів.

Початок штурму Іловайська

Багато запитань викликає те, чому взяття міста Іловайськ доручили не Збройним силам, а добровольчим батальйонам. Також незрозуміло, чому не була проведена дорозвідка тоді, коли стало зрозуміло, що у такому великому місті навряд чи могли перебувати лише кілька десятків терористів. Попри зміну плану і те, що батальйони «Азов» та «Шахтарськ» на точку збору не прибули, батальйон «Донбас» вирушив на виконання завдання самостійно, без запланованої підтримки.

Старший сержант Олександр Пітюренко з позивним «Фотограф» згадує — його батальйон був залучений у першому штурмі Іловайська. Їхнім завданням було зайти до міста та очистити його від окупантів. Бійці дійшли до штабу впритул, утримуючи позиції лише зі стрілецькою зброєю, оскільки можливості перекинути бронетехніку не було. Бійці очікували подальших вказівок від командування, проте згодом з’ясувалося, що сили ворога були набагато більшими.

«Обстріли були дуже сильні, за день могло прилетіти більше тисячі снарядів. Ще до виходу з оточення, при зміні позиції я отримав легке осколкове поранення обличчя і був евакуйований з Іловайська до Курахівської лікарні», — розповідає Олександр.

Домовленість про гуманітарний коридор

Незважаючи на чисельну перевагу та постійні обстріли, українські військові продовжували триматися. У ніч з 28 на 29 серпня Путін звернувся до «сил оточення» із закликом відкрити гуманітарний коридор. За домовленістю, о 8:15 українці рушили колонами з міста, але через деякий час російські військові відкрили вогонь, розстрілюючи бійців прямо на марші.

Дехто намагався чинити опір, як, наприклад, сержант Олег Жаріков з позивним «Жора». Однак військових змушували здаватися, беручи їх у полон і допитуючи. Для допитів, зокрема, використовували колишню будівлю СБУ у Донецьку, яку перетворили на катівню.

Роль та участь Росії

У військових діях, створенні самих «республік», забезпеченні їх озброєнням і навіть у допитах та обмінах полонених майже всюди таємно або відкрито брали участь росіяни. В Іловайську знаходили російські сухпайки, помічали аналогічних до кримських «зелених чоловічків» без розпізнавальних знаків, а НАТО підтверджувало наявність російської техніки на території України за допомогою супутникових знімків. На жаль, у 2014 році Україна не отримала належної підтримки з боку Заходу та решти світу, а сама була надто слабка, аби бодай спробувати повернути захоплені території.

Втрати

За даними Офісу Генерального прокурора, у боях за Іловайськ загинули 366 українських воїнів, 429 — отримали поранення різного ступеня тяжкості, понад 300 — потрапили у полон, більш як 500 людей вважалися зниклими безвісти. Сотні втрачених життів та доль, зростання недовіри до влади та армії — усе це стало результатом непідготовленості, відсутності достатньої кількості людей та озброєння, а також прорахунків командування. Ніхто так і не поніс відповідальності за Іловайський котел попри всі розслідування.

29 серпня українці офіційно відзначають День пам’яті загиблих захисників України. Це день болю, спогадів і скорботи про одну з найбільш трагічних сторінок в історії нашої країни, і ми завжди маємо її пам’ятати.