Чорносвитники — (не) таємні історії Другої світової війни

«Чорна піхота» Червоної армії

Чорносвитників називали по-різному, але жодна з цих назв не згадувалася в радянській історіографії — і зрозуміло чому. Не можна було руйнувати міф про «Велику» перемогу у «Великій» війні. Зазвичай чорну піхоту формували з жителів колишніх окупованих територій, після чого — без належної підготовки та спорядження — відправляли у бій на першу лінію, щоб «змивати свій гріх кровʼю».

Тавро зрадника

Якщо під час війни чоловік потрапив на окуповану територію, то, за законами СРСР, він ставав зрадником. Цю провину змушували відмивати кровʼю. Цих людей кидали на позиції німців у найгарячіші точки, хоча за це вони дійсно отримували реабілітацію — посмертну. Російський дослідник Борис Соколов писав: «Розрахунок був на те, що “чорна піхота” лише виснажить німців та змусить вистріляти запас боєприпасів, щоби потім свіжі частини змогли змусити противника відступити із займаних позицій.”

Історія в письмі

Що цікаво, першими про цю тему розповіли не історики, а письменники. Згадку про «чорносвитників» можна знайти у творах «Шлях війни» Ю. Яновського, «Батальйон необмундированих» Д. Міценка, «Собор» О. Гончара, «Чорна піхота» В. Захарченка та інших. Часто автори не писали правду прямо, деякі шифрували її «езоповою мовою», проте всі вони зробили внесок у висвітлення цієї трагедії.

Спогади та сльози

Олександр Довженко наприкінці 1943 року писав: «Ми, визволителі, усі до одного давно вже забули, що ми трохи винуваті перед звільненими, а ми вважаємо вже їх другорядними, нечистими, винуватими перед нами дезертиро-оточено-пристосуванцями». Довженку також вдалось записати розповідь письменника В. Шклярського про «чорносвитників»: «Усіх мучить думка про нелюдські небачені страждання народу. Розповідають, що в Україні починають уже готувати до мобілізації 16-річних, що в бій женуть погано навчених, що на них дивляться як на штрафних».

Мобілізація «по-чорному»

Капітан П. Лебедєв у 1943 році згадував: «Зростаючий у ході безперервних боїв некомплект особового складу заповнювався далеко не повною мірою. У бойових підрозділах залишалася чи не половина штатного складу. Усе більше в ротах ставало солдат, покликаних по мірі просування військ, так званими “польовими військкоматами”, а попросту самими частинами. Більшість із них — хлопці, що за час окупації підросли до призовного віку, але чимало було й солдат старшого віку, у тому числі тих, хто опинився тут із різних причин із часу великого Київського оточення 1941 року. Втрати цих бійців уже з перших днів боїв на плацдармі виявлялися особливо великими. Багато гинули, по суті, не ставши військовими».

Нестача бійців

Мобілізаційні заходи на території України були лише частиною загальносоюзної кампанії. Ще у 1941 році через хаос в органах влади мобілізація була зірвана, а невдале командування генералів та особисто Сталіна лише погіршило ситуацію — Червоній армії катастрофічно не вистачало бійців уже на початку 1942-го. В армію почали брати будь-кого, навіть із каліцтвами чи з важкими хворобами. Головне — щоб могли воювати.

Викуплення «провини» на полі бою

Політруки та командири вважали людей з окупованих територій потенційними зрадниками, кажучи: «поки ми кров проливали в боротьбі з ворогом, ви відсиджувалися, тож тепер змийте власною кровʼю плями окупації». Лише у період із кінця 1943 по кінець 1944 в Україні, за підрахунками вчених, мобілізували 3 692 454 людей.

Жахлива трагедія та історичний урок

Точна кількість «необмундированих» людей та втрати серед них, найімовірніше, так і залишиться невідомою. Сталінський режим використовував тотальну мобілізацію не лише для поповнення рядів своєї армії, а і для знищення незламного бажання українського народу до спротиву. 

Як бачите, нічого з тих часів не змінилось. У ХХІ столітті з’явився новий «вождь», який, керуючись дитячими комплексами та імперськими амбіціями, веде свою орду проти вільних та гідних країн. На окупованих територіях — знову депортації, викрадення, примусова мобілізація. Людей відправляють у пекло. Утім є одна відмінність — сьогодні не ХХ століття. Тактика закидання «гарматним м’ясом» не допоможе черговому діду здобути перемогу. На відміну від росіян, ми вчимо історію.