Статті

На запитання, яке ми розглядаємо в цьому дописі існує дві відповіді — коротка і розгорнута. Якщо коротко, то наразі демократія в Росії неможлива. Якщо ширшу — то це буде «так», але надати таку відповідь можна буде лише через кілька десятиліть.

Сьогодні ми дослідимо витоки того, яким ми бачимо російське населення (так, саме населення, а не народ) і чому на Росії є таким популярним авторитаризм та «крєпкая рука».

Один із найтитулованіших радянських гімнастів, який за свою кар’єру здобув 11 медалей на Олімпійських іграх: сім золотих, три срібні та одну бронзову. Двократний абсолютний чемпіон із гімнастики, який роками вважався найсильнішим атлетом світу. Непереможний спортсмен та дбайливий тренер, який виховав двадцять майстрів спорту, але вони так і не змогли перевершити успіхів свого взірця.

У 1950-х роках ім’я українського гімнаста зі Львова було на вустах у всього світу. Про нього писали книжки, випускали фільми і радіопередачі, публікували численні публікації в міжнародній пресі, його портрети друкували на плакатах і марках. Один з німецьких журналів визнав його найкращим гімнастом світу. Нині Віктора Чукаріна знають здебільшого у Львові, де він працював. У цьому дописі відновлюємо памʼять про наполегливого спортсмена, який залишив по собі слід в історії як українського, так і світового спорту.

Окупація — слово, що викликає страх у багатьох народів, адже воно завжди означало страждання, втрату близьких, а іноді — позбавлення свободи, самоідентичності та волі. Росія впродовж багатьох століть у різних своїх формах проводить одну й ту саму політику — розділення супротивника зсередини, очікування слушного моменту та жорстокої окупації з метою знищення всього, що нагадує народу про його мову, культуру та право на самовизначення.
Сьогодні ми проаналізуємо всю історію методів російської окупації та розглянемо, на що йшли завойовники, аби лише утримати захоплені території та підкорені народи.

У Радянському союзі в період правління Сталіна одягатися модно було просто неприпустимо. Бажання вирізнятись забороняли і прирівнювали ледь не до державної зради. Люди, не маючи вибору, звертали увагу не на стиль, а на практичність і зношеність одягу. Відсутність імпорту, однотипні фасони, темні кольори — все це було характерними ознаками того часу. Навʼязувалася так звана «культура бідності» — твердження про те, що потрібно носити, що дають і не прагнути кращого.

У цьому дописі ми побуваємо у 40-50-х роках минулого століття і дослідимо індустрію моди. Про убогість, малий асортимент і штампування «луків» — далі у тексті.

«Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. “Один генерал дивився на них у бою і плакав”», — писав Олександр Довженко 28 листопада 1943 року у своєму «Щоденнику». Сьогодні ми поговоримо про дуже болючу сторінку в історії українського народу під час Другої світової війни — типову для Московії тактику, відомої як закидання «гарматним м’ясом».

14 червня 1941 року – ця дата назавжди вписана чорними літерами в історію Латвії, Литви та Естонії. Всього за одну ніч, немов у страшному сні, тисячі невинних людей були вирвані зі своїх домівок і насильно відправлені в невідомість. Близько 43 тисяч осіб – чоловіків, жінок, дітей, літніх людей – стали жертвами сталінського терору, що охопив тоді окуповані Радянським Союзом балтійські країни. Це була одна з перших широкомасштабних і, без сумніву, одна з найжорстокіших акцій радянської влади на новоприєднаних територіях.

З перших днів активних бойових дій на території окупованих бойовиками частин Луганської та Донецької областей перед росіянами постала проблема: як зупинити нальоти української авіації на їхні позиції? Для цього у червні 2014 року з Росії бойовикам передали переносні зенітно-ракетні комплекси та засоби ППО. Їхнім завданням було збиття української військової авіації, щоб Збройні сили більше не використовували її. До рокової дати 17 липня 2014 року вже декілька українських військових літаків було збито, і повітряний простір над цим регіоном став небезпечним навіть на великій висоті. У цій статті ми спробуємо розказати детальніше про трагедію, яка сталася з рейсом «МН17».

«Домовленості з росіянами не варті паперу, на якому вони написані», — хтось стверджує, що це були слова Отто фон Бісмарка, хтось скаже — Черчилля. Проте факт залишається фактом: росіяни за історію існування своїх державних урядів неодноразово доводили, що ані усні, ані письмові договори, обіцянки або домовленості не мають жодної цінності. Одним із найяскравіших прикладів такої ненадійності можна назвати бої за Іловайськ у 2014 році, а саме їхню кульмінацію — Іловайський котел. Розберімося, що тоді сталось, чому добровольці опинилися у такому становищі та як кремлівський диктатор вкотре показав, чого варте його слово.

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася 34 років тому. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63 роки. 27 років життя у тюрмах і таборах, 45 голодівок, 450 днів у карцерах та 23 тисячі кілометрів етапу. Бог вирішив віддячити Левкові, але не тільки пану Левку, а й всім українцям. 24 серпня 1991 року Україна знову стала незалежною

У травні 1905 року відбулася Цусімська битва — вирішальне морське протистояння між Російською та Японською імперіями, яке стало не лише фінальним актом їхньої кровопролитної війни, але й однією з найгучніших поразок в історії військово-морських сил. Для Росії ця катастрофа мала нищівний стратегічний і моральний вплив. Цусіма стала першою великою морською битвою XX століття та продемонструвала зміну балансу сил на глобальному рівні. Вона передвістила нову епоху військових технологій, краху імперій і передумови тих потрясінь, які охоплять світ уже через кілька десятиліть.