Історія українського прапора. 32 роки тому Верховна Рада Україна затвердила Державний прапор України

Прапори були невід’ємним атрибутом державності давніх слов’ян. Князі завжди використовували їх під час походів.

Стяги здебільшого були трикутно-клинової форми й червоної барви з княжими гербами. Червоний колір був найпомітніший під час битв: завдяки ньому вдавалося передавати важливу інформацію під час бою. За деякими даними, князь Володимир Великий мав власний князівський стяг з жовтим тризубом на синьому тлі, а міста тогочасної Київщини мали в обрамленні своїх гербів сині чи жовті барви. Уперше поєднання цих двох кольорів офіційно з’явилося на гербі міста Львова. Князь Данило Романович подарував Львову герб із зображенням жовтого лева на блакитному фоні. Найбільш уживаними кольорами на прапорах надалі лишалися червоний і білий, проте вже невдовзі на сучасних українських територіях сині й жовті кольори поступово стали вживатися ширше й привертати до себе увагу.

Традиційно на полотнах тоді зображували хрести, небесні світила і продовжували зображувати князівські тризуби та двозуби. Перший відомий випадок використання синьо-жовтого прапора — Грюнвальдська битва, у якій 1401 року руські війська брали участь на боці Польсько-Литовської держави. До речі, українські міста, що мали Магдебурзьке право, також у своїх гербах активно почали використовувати поєднання блакитної та жовтої барв. 

За козацької доби на прапорах з’явився малиновий колір, а полотнища мали різну форму: від прямокутної до скошеної знизу вгору, або навпаки.

За часів Гетьманщини існували різні прапори: від полкових до курінних з різними предметами, зображеними на них, переважно хрестами чи зброєю. Не було єдиного усталеного державного прапора: його заміняли дві хоругви: перша — зображення архангела Михаїла на червоному тлі, а друга — хоругва гетьмана при владі. Від XVIII століття на території Гетьманщини стали вживатися ширше прапори з блакитним тлом і золотими або жовтими гербами чи зображеннями святих або зброї. До нашого часу дійшло три гетьманські прапори: Богдана Хмельницького, Данила Апостола й Івана Мазепи. В Україні перебуває тільки останній. 

Для війська Запорізького єдиним загальним прапором залишалася Велика Хоругва — прапор Богдана Хмельницького, з зображенням архангела Михаїла, на зворотному боці якого був білий грецький хрест на червоному тлі, оточений соцем, зіркою і двома півмісяцями. Також існували окремі прапори паланок і куренів, найчастіше з малиновою барвою. Саме у війська Запорізького найперше з’явився прапор для морських походів. На ньому був зображений святий Миколай, який є покровителем моряків.

До 1848 року нові прапори не розроблялися, проте події того року відіграли важливу роль у національному русі українців. Саме тоді був уперше запропонований синьо-жовтий стяг як символ національного руху українців, який був вивішений над львівською ратушею. Тоді ж Головна Руська Рада — політична організація, яка захищала права українців, — узяла за основу для свого прапора герб Королівства Руського. Той самий синьо-жовтий стяг був вивішений і під час Собору руських учених. Одночасно з синьо-жовтим використовували і жовто-синій прапор на німецький манір. До 1918 року обидва прапори були символами українського руху. Ці прапори поширилися на територію Закарпаття, а після 1905 року — на територію Наддніпрянської України і за океан, оскільки велика кількість українців емігрувала починаючи з кінця ХІХ століття. На території Галичини синьо-жовтий стяг активно використовували під час національних і державних свят. 

Після лютневої революції 1917 року й початку визвольних змагань синьо-жовтий стяг став символом українського національного руху. Саме тоді в більшості українських міст почали з’являтися синьо-жовті прапори. Їх уживали в численних українських маніфестаціях навіть за межами України. Як тут не згадати синьо-жовтий стяг Зеленого клину з зеленим трикутником зліва? Поряд із синьо-жовтим прапором до 1918 року подекуди вживали й жовто-блакитний варіант. 

1918 року був офіційно затверджений синьо-жовтий стяг.

27 січня 1918 року УЦР затвердила морський прапор з синьо-жовтим тлом і золотим тризубом Володимира Великого з хрестом угорі. За часів гетьмана Павла Скоропадського це поєднання барв використовувалося як основа для різних службових штандартів. ЗУНР також затвердила цей прапор як свій державний. Після приходу радянської влади синьо-жовтий прапор був суворо заборонений. Його замінив прапор з червоним кольором в основі. Спочатку на ньому була просто абревіатура назви республіки жовтим кольором у лівому верхньому кутку, 1937 року туди додано серп і молот, а 21 листопада 1949 був ухвалений останній варіант прапора, що складався з двох смуг, червоної та синьої, з золотими серпом і молотом і п’ятипроменевою зіркою в лівому верхньому кутку. 

Проте синьо-жовтий стяг продовжив існувати на інших територіях України, що були непідконтрольні радянській владі. Синьо-жовтий стяг був прапором Карпатської України і використовувався ОУН(б) і локальними українськими державними утвореннями під час Другої Світової війни, наприклад Олевською республікою 1941 року. 

Після закінчення Другої Світової війни українці не мали змоги довго використовувати синьо-жовтий стяг. За його використання людина могла зазнати ув’язнення на 2–3 роки. Ситуація змінилася лише в останні роки існування Радянського Союзу, коли центр потерпав від національних рухів. 1990 року синьо-жовті прапори почали вивішувати над урядовими будівлями. Розпочалася ця хвиля зі Стрия, Тернополя, і вже в липні 1990 року прапор був вивішений над Київською міською радою. Саме синьо-жовтий прапор був внесений у сесійну залу Верховної Ради за день до ухвалення Акта проголошення незалежності України. Саме так українці вибороли своє право на свій прапор і на власну незалежність.