Штучний голод 1921–1923 років: забутий перший Голодомор

1921 рік. Україна після кількарічної боротьби за свою ідентичність і незалежність опинилася під радянською окупацією.

Насувалося велике лихо — спека, що охопила Поволжя, райони північного Кавказу й Казахстану, схід і південь України. Катастрофічна посуха була ускладнена господарським знищенням села внаслідок бойових дій, епідемією тифу й репресивною політикою очільників кремля, які прагнули показати силу й придушити опір селян, який у той час активізувався. Ідея воєнного комунізму зазнала повного краху й призвела до широкого невдоволення політикою більшовиків: по всій країні вибухали повстання й масові протести. Для їх придушення залучали частини червоної армії.

Трагедії можна було б уникнути: у північних районах України того року зібрали непоганий урожай, але для більшовиків Україна була лише сировинним придатком, що мав забезпечувати московію. До того ж треба було приборкати «підозрілі елементи», тобто селян, бо вони настільки піддавалися впливу «класових ворогів», що аж організували 1500 повстань.

У квітні 1919 року раднарком усрр видав наказ «Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років». Ця постанова передбачала насильницьке вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції. Норми вилучення, звичайно, визначав раднарком. Це було оголошенням продовольчої диктатури більшовиків.

План хлібозаготівлі для України на 1921 рік був надзвичайно високий: згідно з ним, країна повинна була зібрати 171 мільйон пудів зерна. Для виконання плану селян змушували вступати в колективні господарства, а їхні землі передавали в радгоспи.

У березні 1921 року тисячі комуністів і робітників об’єднали в спеціальні хлібозаготівельні загони й відправили в села. Їм наказували «взяти в кожній волості від 15 до 25 чоловіків-заручників куркульського населення. У випадку, коли яке-небудь село відмовляється дати підписку про кругову відповідальність або ж, давши підписку про виконання продподатку, за 48 годин не виконає, такі села оголошуватимуться ворогами радянської влади. Половина заручників повинна бути засуджена аж до застосування вищої міри покарання — розстрілу. Після чого все зерно, незалежно від продподатку, конфіскується».

Крім зерна забирали картоплю, м’ясо та інші продукти. Усе, що радянська влада вважала зайвим для селян і все, що селяни повинні були виконати за таким «важливим» хлібозаготівельним планом, забиралося на потреби більшовиків, а ці потреби постійно зростали.

18 травня 1921 року ленін оголосив: «урожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас — зібрати з України 200–300 мільйонів пудів».

У липні того ж року, коли посуха вже лютувала, тисячі вмирали і були зафіксовані випадки канібалізму, з України вивезли ще 100 млн пудів продподатку. більшовицька влада наказала «докласти надлюдських зусиль для підняття продзаготівлі й виконання нарядів Наркомпроду навіть на шкоду задоволенню місцевих потреб».

Проти селян, що чинили опір збирачам урожаю і продуктів харчування, застосовувалися жорстокі методи покарання. У той самий час більшовики забирали з храмів і музеїв усі цінності, а в пресі таврували куркулів, що начебто не хочуть ділитися своїм добром з іншими. У жовтні 1921 року голод охопив уже 8 із 12 тодішніх українських губерній. Дуже швидко число померлих зросло до десятків тисяч. У грудні 1921 року свою думку на партзборах висловив Микола Скрипник: «Хіба було не очевидно, що Україна іде до голоду?» Однак замість того щоб визнати свою провину, радянська влада говорила про злочинну недбалість.

А втім, про факт голоду таки заговорили. У січні була знята блокада з інформації про голод в Україні — доти газетам заборонялося публікувати будь-яку інформацію про це. Існував тільки «заклик до боротьби з голодом у росії», а в Україні була «боротьба з неврожаєм».

У травні 1922 року представник гуманітарної організації Фрітьйофа Нансена Відкун Квіслінґ, який бачив масштаби голоду на власні очі, засвідчив, що в Україні близько 7 мільйонів людей «умирають з голоду в найстрашнішому сенсі цих слів». 40 % померлих — діти до 14 років.

Українська спільнота била на сполох, проте більшовики майже всю міжнародну допомогу спрямовували на Поволжя. До України ця допомога дійшла лише в серпні 1922 року, коли багатьом українцям вона вже не була потрібна.

Вражає мужність і благородство одного сербського релігійного діяча, який так проникся любов’ю до України, що почав збирати кошти на її допомогу і навіть звернувся до тодішнього премʼєр-міністра країни Ніколи Пашича, щоб той попросив короля надіслати допомогу радянському союзу. Коли ж йому відмовили, він не опустив рук, а самостійно відправив допомогу студентам і дітям України. У червні 1923 року він приїхав в Одесу, туди, куди відправляв був допомогу, і побачив, що вона так і не дійшла через недбальство радянської верхівки. Однак Стефан Димитрієвич не здався: він мав ще 53 вагони продовольства, медикаменти, одяг і взуття.

Активно допомагала українська діаспора в Канаді, Ватикан, а також США, зокрема благодійна організація, очолювана майбутнім президентом США Гувером. Голод 1921–1923 років став центральною темою української преси Канади того часу.

Офіційного числа жертв Голодомору 1921–1923 років немає. За одними даними, це 935,8 тисяч осіб, за іншими, — 3–3,5 мільйона.

радянська влада мовчала про ці події до останнього, а коли приховувати вже було неможливо, всіма силами намагалася закликати світову спільноту допомогти нещасній більшовицькій росії побороти голод. Україна в цих закликах, бувало, навіть не згадувалася, мовляв, ситуація там не критична. Це був перший штучно створений більшовиками голод в Україні. Якби не радянська диктатура, нелюдське ставлення до українців, червоний терор, продрозверстка, вивезення з України 13,5 млн пудів зерна та інших продуктів, урожаю вистачило б, щоб прогодувати українців під час посухи 1921–1923 років.

Пам’ятаймо про перший Голодомор на теренах України!