Скоропадський і кіно: цікава історія

Молоде мистецтво

На початку XX століття кіноіндустрія була новою і невідомою для багатьох галуззю. Частина української інтелігенції з певним скепсисом ставилася до нового виду мистецтва, оскільки в її складі були  письменники й театрали. Вони вважали кіноіндустрію несерйозним явищем, натомість цінуючи літературу й театр. У той час саме ці галузі мали набагато більшу довіру, ніж показ фільмів. Незважаючи на брак довіри, кіно все ж зацікавило деяких представників інтелігенції. Одним із них і був новий очільник держави.

Культурний гетьман

Скоропадський намагався створити умови для розвитку української культури й мистецтва, підтримуючи театри, музичні та художні школи. Він виділяв кошти для культурних проєктів, створював державні органи для розвитку культури. Кіноіндустрію гетьман стороною не обійшов.

На тлі революційних подій кіно можна було використати як інструмент для власних цілей. Це й була ідея Скоропадського. Утілення її в реальність полягало в розповсюдженні кіно серед простих людей із метою виховати й навчити. Це не було якимось виключенням із загальної політики. Українська академія наук також була створена, щоби навчати, а 150 українських гімназій — щоб виховувати. 

Проте, оскільки в той час український кінематограф тільки починав розвиватися, він не мав такого великого впливу, як інші форми мистецтва.

Українфільм

У серпні 1918 року, після проголошення незалежності й утворення Української Держави, Скоропадський видав указ, що мав посприяти розвитку кіно. Для виконання цього указу була створена перша українська державна організація в галузі кіно — кінокомпанія «Українфільм».

Гетьман усіляко допомагав першій кіностудії країни.

На жаль, кіноорганізації не вдалося здійснити плани, пов’язані зі швидким створенням наукових картин. «Українфільм» показували зарубіжні фільми. Більшість зі стрічок були німецькими, як і закуплена апаратура.

Під час окупації України радянською владою сам факт існування студії «Українфільм» приховувався. Архіви було відкрито лише в 1991, тому до цього інформацію про історію організації було практично неможливо знайти. Нам досі не відомо, чи робота над художніми фільмами була доведена до кінця. А покази документальних стрічок стали масштабним явищем лише після завершення правління Скоропадського.

Гетьман уже не керував країною, але те, що він залишив по собі, продовжувало вражати глядачів. Газети описували прем’єру фільму «В’їзд Директорії», що відбувалася в кінотеатрі Шанцера в Києві. Визначні події почали також знімати й транслювати на широку аудиторію.

Інвестиції в згадки

Минуло кілька десятиліть із моменту смерті Скоропадського, але наслідки його ініціатив допомагають гетьманові залишатися в пам’яті нових поколінь. Хоч його вклад саме в розвиток галузі кіно й був незначним, проте більшим, ніж в інших представників нової української влади.

У кіно ми можемо знайти лише документальні матеріали про особу очільника Української Держави, як от «Непрощені. Павло Скоропадський». А українські художні фільми поки що не радували нас образом діяча. Наприклад, фільм «Крути 1918» лише натякає на міжусобиці правлячої верхівки молодої української держави, не згадуючи гетьмана напряму. Імовірно, в майбутньому ми побачимо якогось актора в ролі Павла Скоропадського, адже українське кіно продовжує активно розвиватися.