Урбанізація й індустріалізація на Донбасі та Причорномор’ї в ХІХ столітті

Важливо розпочати наш матеріал з визначень, що є індустріалізацією, промисловим переворотом та урбанізацією

Індустріалізація — перехід від аграрного суспільного способу виробництва до промислового, коли те ж підприємництво починає займати значно більшу частку в структурі економіки держави. Промислова революція — це перехід від ручного, ремісничого чи доморобного виготовлення промислових товарів до великого фабричного виробництва з машинними технологіями. Першою країною з індустріальною революцією в 1770-х роках стала Велика Британія. Звідти вона почала поширюватися по всьому континенту, зокрема дійшла і до українських земель.  Урбанізація — це ріст ваги міст у структурі економіки через збільшення населення в містах та поширення міського способу життя. 

Уже за коротким визначенням можемо зрозуміти, що в сучасному світі Україна є урбанізованою країною, де частка міського населення перевищує 50%, а підвалини її урбанізації містяться саме в ХІХ столітті. Хоча міста на теренах України поступово розвивалися й раніше, вони не були дуже великими, а значно залежали від торгівлі, яка й визначала їхню роль та темп розвитку. 

Українські землі підпали під останню хвилю індустріалізації. На території російської імперії індустріальна революція з’явилася на початку 60-х років ХІХ століття. Поразка в Кримській війні 1853–1856 років підштовхнула керівництво до змін не тільки у військовій, але і в економічній сфері. Щоб подолати відставання, здійснили реформи, зокрема селянську та економічну. Уже в 1861-му скасували кріпацтво, а на початку 1860-х відбулося активне залучення іноземного капіталу для розвитку промисловості. 

Цей розвиток був не рівномірно розподілений по всій території України, а зосереджений в окремих районах. 

Перш за все це була Донеччина завдяки своїм корисним копалинам (серед них не лише вугілля) та розвитку залізниці. Тут варто згадати постать Джона Юза, англійського колоніста, засновника сучасного Донецька. Саме він доклав багато зусиль для розвитку промисловості цього регіону. Уперше він мав справу з російською владою на початку 1860-х років, коли розбудовували форт у Кронштадті. Першим проєктом була добудова металургійного заводу в Приазов’ї, на яку не вистачало коштів. Задля цього він зібрав 150 валлійських робітників, свою сім’ю та вирушив у цей регіон. Там почав доводити цей завод до робочого стану. Хоча перший пуск цього заводу в 1871 році був невдалий, проте коли переробили деякі деталі, він успішно запрацював. Окрім заводу, Джон Юз розбудовував інфраструктуру нового поселення, яке невдовзі розросталося та надило все більше людей проживати там. Надалі, розширюючись, Юзівка всотувала у свої межі нові села та містечка.

Турбінна зала Новосмоляниновської електричної станції, 1913-й рік.

Іншим новим промисловим центром Донеччини стала Горлівка. Спершу це місце мало важливе значення, як залізничний вузол Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Крім цього, побудували і депо, інфраструктуру для обслуговування станції, а після розроблення вуглевидобутку на цій місцевості побудували і склад для вугілля. Промисловість та вуглевидобування в цьому районі відбувалися симетрично. Біля Горлівки відкрили одну з найпотужніших вугільних шахт — «Кочегарка», під час зведення якої використовували передові технології та найсучасніше обладнання, що зробило її однією з найбільших підприємств Донеччини. Ця шахта була відкрита як доповнення до Азовського рейсового заводу, який будувався тоді. 

Слов’янськ і Бахмут мали велике значення в історії цього краю

Засновані як прикордонні пункти для оборони від набігів кримських татар, вони стали центрами солевидобування ще з XVI–XVII ст., проте особливий бурхливий розвиток припав саме на XIX століття. Протягом тільки цього часу з’явилися такі промислові пункти, як 9 соляних заводів, 8 салотопних заводів, 4 пивоварні, 3 цегельні заводи та навіть тютюнова фабрика. Дуже швидко зростала кількість міського населення: якщо в першій половині ХІХ століття в Слов’янську проживало лише 5 850 людей, то вже станом на 1870 рік було 11 653 особи. 

Окрему роль у розвитку міста відіграв відомий курорт. Бахмут так само спеціалізувався на солевидобуванні та солеварінні. У 1874 році відкрили великий завод, розрахований на виварення 2 млн пудів солі на рік, у 1880-му запустилася Брянцівська соляна копальна. Активно тоді розвивалася залізнична мережа. Уся ця промисловість спричинила масштабний приріст населення: у 30-х роках ХІХ століття в Бахмуті проживало 5 913 людей, а в 1897 році — 19 316 осіб.

Іншими важливими промисловими центрами на теренах сучасної України були міста поблизу Чорного моря

Наприклад, Одеса та Миколаїв, які стали важливими торговельними центрами російської імперії через їхнє виняткове значення у світовому купецтві. Одеса набула статусу основного торговельного порту всієї російської імперії, зокрема через нього підтримували економічні зв’язки з Японією, Китаєм, країнами західної Європи. Найбільше експортували пшеницю, тому Одесу неофіційно називали «пшеничним містом». Окремо зазначимо, що важливим аспектом індустріалізації Півдня України можна вважати суднобудування, яке було найбільш розвинене в Миколаєві, що за часів срср став головним центром суднобудування союзу. Саме на Півдні України з’явилася перша українська залізниця, підконтрольна російській владі. Ця дорога простягалася на 213 км і з’єднувала Одесу та Балту. Міста не тільки вбирали в себе іноземний капітал, а й активно розвивалися та розширювалися. Якщо в 1813 році в Одесі населення становило 35 тисяч осіб, то вже в 1897 році — 403 тисячі. Так само можна згадати про Миколаїв, де в 1863 році проживало 64 600 осіб, а в 1897 році — 92 012 осіб. 

Поруч із промисловими центрами в москві, Лодзі, нафтовими басейнами в Баку і Грозному українські губернії стали економічною базою російської імперії в її змаганні за статус супердержави.

Дата публікації: 30 Травня 2023

Читайте також: