Мюнхенська «змова». Зрада заради миру

1000023389

1938 рік. Гітлерівська Німеччина 

Німеччина відновлює та будує армію і розпочинає свої завоювання нових територій. Першою стала Австрія, яку в березні 1938 року приєднав до себе Третій Райх, а потім провів плесбіцит, згідно з яким окупація була легалізована «волею виборців». Усе це не могло відбутися без мовчазної згоди британців та французів, які ніяк не відреагували на порушення мирних договорів, укладених після Першої світової війни, які вже тоді розпочали політику «невтручання» й «умиротворення» агресивних європейських режимів. 

Бачачи брак реакції на це з боку країн Антанти, наступною ціллю Гітлер обрав Чехословаччину з її сильною промисловою базою та великими запасами озброєння. Розуміючи, що військове втручання в цю країну буде коштувати надто дорого для Райху, була обрана інша стратегія — мирної анексії. У чому полягала її суть? Першим кроком реалізації плану анексії Чехословаччини стала окупація Судетської області, яка розташовувалася на заході країни й межувала з Німеччиною, а далі вже повна окупація Чехословаччини. 

Чому саме ця область була обрана 

Перша причина — близькість до Німеччини в культурному, політичному й етнічному стосунках. На території Судетської області станом на 1938 рік проживало трохи більш ніж 3 млн етнічних німців, а в деяких її районах області їх частка становила 90 % від загальної кількості населення. Також тут діяла місцева проберлінська партія, яка здобувала популярність серед німецького населення Чехословаччини. 

Перші кроки по анексії Судетської області розпочались у квітні 1938 року, відразу після проведення референдуму в Австрії. Судетсько-німецька партія висунула вимоги до уряду в Празі, які стосувались збільшення автономії цієї території, заміни усіх чехів-чиновників на німців та вільної роботи нацистської пропаганди в цілій країні. Також Нацистська Німеччина розпочала концентрувати свої війська на кордонах із Судетською областю і розробляти план атаки, який Прага перехопила і у відповідь посилила свої укріплення й розпочала часткову мобілізацію у своє військо. Ускладнювало положення Чехословаччини ще й те, що основний союзник, Франція, боявся нової європейської війни після втрат, зазнаних під час Першої світової війни, а СРСР, з яким був підписаний договір про взаємодопомогу в 1935 році, через велику кількість обставин ніяк не зміг би прийти на допомогу, що б вони не казали з цього приводу. 

Не забуваймо, що на територію Чехословаччини націлились і Угорщина та Польща, тож фактично Чехословаччина залишалась одна, оточена великою кількістю ворогів. Перемовини між Судетсько-німецькою партією і центральним урядом у Празі були звичайним окозамилюванням перед підготовкою до вторгення, яке було заплановане на 1 жовтня 1938 року. Навіть тоді, коли центральний уряд у Празі прийняв умови про розширення автономії для німців у Судетській області, вони не призупинили своїх акцій, а натомість розпочали збройний виступ, який за декілька днів був жорстко подавлений. Ситуація за допомогою армії була взята під контроль, а лідери судетсько-німецької партії втекли в Німеччину. Гітлер, розуміючи, що повністю втрачає контроль над ситуацією, показував цілому світу, що вторгнення розпочнеться незабаром, а уряд у Празі чекав бомбардувань з дня на день.

У вересні 1938 року, відразу після цих подій розпочались перемовини між Великою Британією, Францією і Третім Райхом. Завдяки пропаганді Ґеббельс на Заході зміг створити враження про Чехословаччину як про агресора, що ігнорує інтереси німецької меншини і бажає втягнути Європу в нову війну, а тому підтримки від Британії та Франції годі було чекати. Саме в половині вересня 1938 року відомий «миротворець» Невіл Чемберлен вирішив вийти з тіні і взяти ситуацію у свої руки. На приватній зустрічі з Гітлером, яка відбулася 15 вересня 1938 року, він фактично дав свою згоду на захоплення німцями Судетів, не повідомивши про це Празький уряд. По кількох днях, 19 вересня 1938 року, Британія і Франція фактично надіслали ультиматум Чехословаччині, примушуючи її віддати території, де переважало німецьке населення, Третьому Райху заради збереження миру в Європі. Едвард Бенеш, звичайно, на це не погодився, але після ще одного ультиматуму з боку «союзників» у нього не залишалось іншого варіанту, крім віддати одну зі стратегічних для своєї держави територій. 

Після 22 вересня, після того, як Прагу вдалось схилити до віддачі територій, відбулась друга зустріч Чемберлена і Гітлера. На ній Гітлер розширив свої перші вимоги, вимагаючи передати йому нові території, де вже німці були в меншості, а також дати території Угорщині й Польщі. Він пообіцяв, що це була остання територіальна вимога, яку він висуває в Європі. Усе це означало повне фіаско політики «умиротворення», на яке навіть Британія спочатку не була готова повністю піти. На її території навіть почали копати окопи й готуватися до нових бойових дій.

23 вересня розпочато загальну мобілізацію в Чехословаччині, а народ країни був готовий рішуче боротися за себе. Здавалося, що незабаром розпочнеться нова кривава війна, що пошириться на цілу Європу. 

Остання надія

Останнім шансом зупинити це стала конференція, проведена в Мюнхені за посередництва італійського диктатора Муссоліні. Чехословаччина не була навіть запрошена туди, тож її доля вирішувалась без неї. Британський дипломат Айвон Кіркпатрік, який теж був присутній у резиденції Адольфа Гітлера, лаконічно описав конференцію: «Це була групка смертельно переляканих людей, що не відчували найменшого докору сумління через четвертування свого союзника». 

Фактично через кілька годин доля Чехословаччини була вирішена. 29 вересня чехословацьким представникам, що сиділи в готелі як технічні консультанти, пред’явлено карту, де прописано, від чого вони повинні були відмовитися на користь Німеччини. Також не цікавило лідерів чотирьох країн затвердження цього договору Прагою. Якщо вони були проти нього, то могли розв’язати всі питання самі з Німеччиною, що фактично означало війну, в якій чехословаки не здобули б жодної допомоги. Отже, в них не залишалося вибору, крім прийняття цих умов і надії, що так вони збережуть свою незалежність. Проте невдовзі три країни розділили Чехословаччину між собою, а Захід ще потім довго відходив від наслідків своєї політики «умиротворення». 

Дата публікації: 12 Травня 2025

Читайте також: