Ладя Могилянська: українська поетеса, жертва Розстріляного відродження

7 листопада 1899 року в Чернігові в інтелігентній родині народилася Лідія (Ладя) Могилянська 

Її батько Михайло був відомим юристом, письменником і перекладачем, дружив із Михайлом Коцюбинським. А матір Олександра була вчителькою. Загалом, у сімʼї було четверо дітей. Забігаючи наперед скажемо, що Могилянські — це родина, кожного члена якої прагнули знищити більшовики через їхні вечірні літературні читання, де бувало багато українських письменників і перекладачів. Так, батька репресують у 1933 році; брата Ладі, журналіста, убʼють у 1938 році; сестру Олену, письменницю, з чоловіком відправлять до Сибіру, але вона повернеться звідти й помре в Дніпропетровську в 1998 році. Про найменшу сестру Ірину, на жаль, інформації немає.

Але повертаймося до історії Ладі. До речі, так дівчинка прозвала себе сама, коли ще була дитиною. І наскільки це прізвисько їй сподобалося, що вона пронесе його крізь усе своє життя. 

Дитинство Ладі було щасливим — сестра Олена згадувала: 

«Дитинство наше овіяне глибокою і ніжною дружбою з нашими батьками… Мати, як педагог, з кожним із дітей, кому виповнилося 6 років, починала гру в школу. Тривала ця гра приблизно 3 роки. А в 9 років дітей віддавали в гімназію… Батька ми бачили не так уже й часто. І, мабуть, саме тому особливо цінували спілкування з ним. На широкому та низькому дивані ми сідали навколо батька, а він читав нам чудові книги. Важко передати значення цих читань у колі сімʼї. Мені здається, що саме вони виростили й виховали в сестрі та браті творчі задатки».

У гімназію Могилянська пішла вже в Петербурзі, там же вона почала писати вірші й навіть стала такою собі «альбомною поеткою». Однак події 1917 року змусили родину повернутися назад до Чернігова. У рідному місті дівчина вступить до Чернігівської жіночої гімназії, відвідуватиме літературні курси, на яких познайомиться з Віктором Коновалом, Павлом Тичиною та Марком Вороним.

У 1919 році вірші Могилянської почали зʼявлятися в чернігівському журналі «Просвещение». Інтимна поезія дівчини набула популярності, її вчили напамʼять і використовували, щоби зізнатись у коханні. Так ми знайшли історію про те, як вірш Ладі зберіг життя одному безнадійно закоханому хлопцю. Коли він почув «ні», то почав голосно зачитувати рядки:

Не мені, не мені судилося 

Сіять мак на твоїх полях. 

О, Пречистая діво, змилуйся! 

Пом’яни у своїх молитвах.

Далі юнак хотів повіситись, але голосне декламування вірша Ладі привернуло увагу людей і молодик вижив.

Пізніше Могилянська почала друкуватись у місцевому виданні «Просвіта»

На жаль, тоді до неї приклеїлося тавро «українськомовної Ахматової», хоча схожості ні між ними, ні між їхніми роботами зовсім не було. Після другого курсу Ладя працювала в комісії з вивчення історичних пам’яток Чернігівщини при губернському відділі народної освіти й збирала місцевий фольклор.

Памʼятаєте, нещодавно в нас був допис про любовні історії Павла Тичини? Там якраз фігурували сестри Інна й Поліна Коновал. Цікаво, що на початку 1920-го року за Віктора Коновала, брата Інни та Поліни, вийшла заміж героїня нашого сьогоднішнього допису. У 1924 році в подружжя народилася донька, яка під час війни була вивезена до Німеччини. Подальша доля дівчинки невідома, однак є інформація, що згодом вона опинилася в Канаді, де й зараз рід Могилянських продовжує жити. Дві онуки Ладі Могилянської, за однією з версій, стали історикинею та філологинею.

На піку своєї карʼєри ефектна білявка вражала своїм розумом і стилем

Вона була активною членкинею літературного об’єднання «Плуг», друкувала свої поезії в часописах «Життя й революція», «Нова громада» (обидва — Київ), «Літературно-науковий вісник» (Львів), «Зоря» (Дніпропетровськ), «Всесвіт», «Червоний шлях» ( обидва — Харків). Однак на заваді щасливого життя поетеси стали більшовики. Вони заборонили твори Ладі й не дозволили їй брати участь в організації «Демократичний союз», а потім засудили 30-річну українку до розстрілу із заміною вироку на десять років ув’язнення в таборах. Приводом для арешту стали знайдені в Ладі копії статті студента Київського художнього інституту, присвяченої жорстоким методам колективізації.

Дівчина відбувала строк на Соловках і Біломорканалі (будівництві Біломоро-Балтійського каналу) на скельних роботах. Якось на будівництві каналу почалася величезна пожежа й адміністрація пообіцяла дострокове звільнення тим, хто добровільно захоче зупинити вогонь. Серед сміливців була Ладя. Дівчину нагородили значком «Строителю Беломорстроя» в 1933 році й пообіцяли швидше звільнення. А на Соловках дівчина вміло працювала машиністкою, через що справляла сильне враження на чоловіків. Серед арештантів навіть розповсюдилася «хвороба», яку вони називали «ладоманією».

Академік, з яким потоваришувала Ладя в таборі, згадував про неї так: 

«Висока, струнка білявка, яка носила модну тоді зачіску “фокстрот” і короткі спідниці».

До речі, за ґратами Ладя випустила свою першу й останню збірку «Два канала», до якої увійшли поезії російською та українською мовами, редагувала табірну газету українською мовою «За нову людину» й вдруге вийшла заміж за російського майора.

Проте на волі жінка пробула недовго

Після звільнення, у 1936 році Могилянська стала кандидаткою в члени Спілки письменників СРСР, а в 1937 році — членкинею Спілки. Проте на волі жінка пробула недовго — її чоловіка майора заарештували того ж 1937 року нібито за участь у контрреволюційній терористичній організації та стратили 5 червня. Не забули й про 37-річну Ладю, яку розстріляли на наступний день у Москві за сфабрикованими звинуваченнями. Тіло поетеси було спалено й поховано на Донському цвинтарі в Москві. Реабілітували Ладю лише в 1957 році (за вироком 1929 року — вже аж у 1990-му).

Приємно, що прізвище Ладі все частіше зʼявляється в українському просторі. На честь неї пропонували перейменувати бібліотеку імені Короленка в Чернігові. А ще цьогоріч український письменник Мартин Якуб створив календар, в якому кожен місяць ілюструють вірші поетів і поеток Розстріляного відродження. Зокрема, у ньому є і чернігівська поетеса Ладя Могилянська, яка представляє місяць серпень: