Статті

29 січня 1918 р. відбувся бій під Крутами. Крути 107 років тому відіграли значну роль не тільки в обороні станції, і навіть не в захисті Києва, а в майбутньому України. Це один із найжорстокіших боїв в історії української революції, що підтверджує існування паралелей між минулим та сьогоденням. Повномасштабне вторгнення, 2022 рік, 1 березня: відбувся бій ЗСУ з російськими окупантами. Останні поцілили в магазин, обстріляли та знущалися з меморіалу пам’яті Героїв Крут. Проте солдати сьогодення помстилися за жорстокі вчинки, скоєні 100 років тому. Тіла 200 загиблих російських солдатів та офіцерів на двох КАМАЗах повезли у бік Сумщини через село Плиски. Сьогодні детальніше про Бої під Крутами.

Переговори — як партія в шахи. Кожен хід ретельно прораховується, і кожен програш коштує дорого. Вони бувають швидкі, мов блискавка, коли рішення ухвалюють за лічені хвилини. А бувають довгі, як марафон, що триває години або навіть дні. Переговори можуть бути гарячі — у запалі суперечок, або холодні — де кожне слово важить тонну. Але чи завжди вони приносять результат? Мінські угоди — це приклад складного дипломатичного компромісу, що народився на тлі війни й хаосу.

У цій статті розглянемо, що було здобуто за столом переговорів і який це мало вплив на Україну.

Він — основоположник українського симфонізму, диригент і педагог. Вона — чарівна вокалістка. Ці двоє творчих і талановитих людей зустрілися на уроках, коли він, на пів року молодший за неї, навчав її музики. Кохання спалахнуло одразу, хоча чоловік довго не наважувався про нього сказати, а лише писав зізнання в довгий ящик.

Борис Лятошинський і Маргарита Царевич жили в епоху репресій та контролю, однак змогли зберегти щире й віддане кохання, яке тривало 51 рік — аж до смерті композитора. Сповнені ніжності та турботи, вони складали чудовий тандем, хоча й були такими різними. Казкова історія кохання та листи, які Борис, Великий Котя, писав Маргариті, Котічці, далі в дописі.

Український поет, літературознавець, професор, викладач, літературний критик та перекладач, який належав до «п’ятірного ґрона» київських неокласиків і досягнув великого успіху у важкі часи тоталітаризму. Цього чоловіка знайомі називали «ходяча енциклопедія», а він себе — «спадкоємець Феба», тобто бога сонця і мистецтв — Аполлона.

Хоча поет і не належав до жодної політичної партії, однак був точно проти комунізму, що й не вберегло його від хвилі політичних репресій. Сьогодні ми поговоримо про Павла Филиповича як про дослідника і спеціаліста своєї справи і як про звичайну людину, яка любила теніс, театр і життя, яке нещадно забрали совєти.

Путчі бувають різні. Криваві, безкровні, миттєві й затяжні, а ще успішні та невдалі. Піночет у Чилі захопив владу й перетворив країну на одну з найбільш економічно стабільних і розвинених у регіоні. Пак Чон Хі в Південній Кореї зміг підняти державу з післявоєнних руїн і забезпечити їй економічне зростання. Державний комітет із надзвичайного стану в СРСР навпаки поставив останню крапку в історії країни. Спроба зупинити перебудову й відновити радянську систему стала каталізатором для змін, яких не можна було зупинити. Тоді, коли одні намагалися зберегти імперію, інші скористалися можливістю проголосити незалежність. У сьогоднішньому дописі про те, як путч став останнім акордом для СРСР, а для України — переломним моментом на шляху до самостійності.

Після касетного скандалу 2000–2001-го років Росія значно посилила свій вплив на Україну. Політична криза, з якою стикнулися вищі ешелони влади внаслідок опублікування плівок, що компрометували всю систему, побудовану Кучмою, а також міжнародна ізоляція української верхівки дали Москві можливість активніше просувати свої інтереси в нашій країні. У цій статті ми розглянемо з вами, як Росія намагалася впливати на керівництво України в політичному плані й прослідкуємо, які ж наслідки приніс касетний скандал.

Журналіст, екологічний активіст, історик і краєзнавець, позаштатний кореспондент харківського правозахисного бюлетеня «Права людини», колишній директор музею історії Чернівецького університету імені Юрія Федьковича і голова чернівецького екологічного клубу «Зелене відродження Буковини». Усе це про людину честі, борця за правду Віктора Фреліха.

У попередніх двох дописах про «Чернівецьку хворобу» ми говорили з вами про перебіг подій, свідчення очевидців і теорії щодо можливої причини випадіння волосся в дітей. Дописи, присвячені цій темі, знайшли свого масового читача, і на очі нашому медіа потрапила така особистість, як журналіст Віктор Фреліх. Саме він у далеких 90-х проводив власне розслідування, щоб знайти винуватців зламаних життів українців. Його так тихо усунули, що правоохоронці навіть не стали шукати причини його смерті. Сьогодні пропонуємо зібрати факти й свідчення інших журналістів докупи і зрозуміти, чим цей громадський діяч так завадив владі і які матеріали він зібрав.

Василь Стус — український дисидент, поет-шістдесятник, член Української Гельсінської групи, борець за незалежність України. Він міг жити, творити й бути відомим митцем у незалежній Україні. На жаль, Василь Семенович не дожив до 1991 року, за свої переконання та боротьбу Стус зазнав репресій від радянської влади, яка ув’язнила його на довгий час і зрештою вбила. Сьогодні пропонуємо вашій увазі фотографії Василя Стуса з буденного життя, щоби краще дізнатись про нього.

Сьогодні команда нашого медіа вітає всіх із першим днем 2025 року, проте ще й — з днем народження лідера боротьби за українську соборність Степана Андрійовича Бандеру. Невтомний борець, який на слуху в кожного українця і не тільки, людина, яка зробила величезний внесок в українську історію. Сьогодні наше завдання — популяризовувати відомих і маловідомих постатей із нашого минулого.

Різдво — це одне з найдавніших і найулюбленіших свят українців. Воно миле та затишне, навіює гарний настрій та це й не дивно — яскраві костюми, чудовий стіл, чарівні пісні. Наразі ми святкуємо Різдво в родинному колі й в теплих домівках завдяки Збройним силам України, які захищають нас і бережуть усе українське.

Та я пропоную відмотати час назад і поговорити про це свято під час панування тоталітарного совка. Сьогодні ми вестимемо мову про дисидентів, які, попри заборони й атеїстичні настрої більшовиків, почали святкувати Різдво в таборах на знак опору радянській системі. Ми згадаємо про колядки й 12 страв за колючим дротом, спираючися на свідчення очевидців і матеріали дослідниці цієї теми.