Леоніла Заглада. Знищена совєтами за українські дослідження

Леоніла, або ж Ніна, Заглада народилась у Києві 29 квітня 1896 року в родині службовців.

Вона була родичкою відомого археолога, етнографа та мистецтвознавця Миколи Біляшівського, тож не дивно, що все подальше життя вона, подібно як Микола, присвятила науці. Після закінчення школи вона мріяла проявити себе в юриспруденції, тому слухала курс права у Київському університеті від 1917 до 1920 року. Однак з часом правознавча карʼєра цікавила Леонілу все менше, а етнографія здавалася чудовою альтернативою. У 1922–1924 роках училася на факультеті етнографії в Київському археологічному інституті й. Саме в цьому напрямку Леоніла працювала аж до смерті.

Від 1924 року Заглада працювала в Кабінеті антропології та етнології ім. Ф. Вовка, потім — в Етнографічному музеї Всеукраїнської академії наук. За свою невтомну працю пізніше стала дійсною членкинею Етнографічної комісії ВУАН і Всеукраїнського етнографічного товариства. Леоніла обожнювала вивчати народну культуру та традиції Чернігівщини, Київщини, Полтавщини і Волині. Вона зробила ряд стаціонарних досліджень у селах Жукин на Чернігівщині, Замисловичі на Волині, Пекарі, Старосілля на Київщині, особисто по крихтах збираючи інформацію про особливості харчування, жнива, ремесла та творчість цих країв. Більше того етнографка розробляла методичні програми зі збору матеріалу. 

Леоніла була авторкою багатьох етнографічних праць.

Однією з її найпопулярніших робіт був «Побут селянської дитини», виданий в Києві у 1929 році. Ця книга перша і найудаліша спроба дослідження життя української дитини з однієї місцевості віком від 3 до 14 років. Глибоке «занурення» в дитячий світ стало можливе завдяки стаціонарному методу дослідження, який дозволяє максимально наблизитися до об’єкта вивчення. Завданням авторки було висвітлення матеріальної та духовної культури дитини, її ролі й місця в родині, у громадській структурі й господарстві досліджуваного села. Новаторством Леоніли вважається вивчення проблеми міської людності. До того ж дослідниця була небайдужа до теми педагогіки, яку теж висвітлювала у своїх дослідженнях. Заглада друкувала розвідки, статті та методичні поради на сторінках періодичних видань «Матеріяли до етнології», «Побут».

Улітку 1934 року Заглада поїхала у свою останню місячну експедицію у Чорнобильське Полісся, де досліджувала села Новошепеличі, Кошарівку, Семиходи, Рудню-Сованську. Керівники «зверху» дали їй указівку прославляти радянський режим і написати про позитивні (!) зміни, які відбулися за час створення колгоспів. Вражає ницість совєтів: від часу Голодомору минув лише рік, і про нього Леоніла не мала права згадувати взагалі. А втім, попри все Заглада як віддана собі й своїй землі науковиця не лише описала технологічні і соціальні зміни на селі, а й приділила значну увагу матеріальній традиційній культурі місцевих мешканців і детально проаналізувала методи землеробства, знаряддя праці, житло, господарські будівлі, громадські споруди та побут, тобто ні слова не сказала про «неймовірно позитивний» вплив колгоспів і радянської влади на життя людей. Окремі фрагменти цієї праці були вперше опубліковані лише 1992 року, але основний матеріал усе ще чекає на свого видавця.

Матеріали Леоніли з Чорнобиля є дуже цінними роботами не лише через прекрасне виконання, а ще й тому, що 1986 року описані нею населені пункти внаслідок аварії на ЧАЕС потрапили в зону відчуження, тобто фактично перестали існувати.

Однак керівництву фактаж українки не сподобався.

Воно засудило етнографу, і вона на загальних зборах Інституту 1934 року вимушена була «самокритично визнавати і засуджувати свої хиби, які допустила під впливом буржуазної методології, і весь час переозброюватися, опановуючи єдино науково марксо-ленінську методологію…»

30 березня 1938 року Леонілу заарештовано. Вона була звинувачена не лише в націоналізмі, а й в участі у військово-повстанській контрреволюційній організації. Ціллю організації названо повалення радянського ладу в Україні й створення незалежної української держави на зразок УНР. Не витримавши тиску, Заглада визнала обвинувачення.

У протоколі від 6 квітня 1938 року бачимо такий запис: «Уся робота музею була побудована таким чином, щоб уся увага була спрямована на дослідження давнього, відсталого села — ігноруючи нові досягнення техніки у сільському господарстві. Експозиція музею була побудована контрреволюційно, націоналістично, а саме: підбирались експонати й ілюстративний матеріал і викладались в експозиції без класового розшарування села».

За рішенням трійки київського нквс талановиту дослідницю напередодні її 42-річчя розстріляно, а всі її праці заборонено. Вирок виконано близько 23:00 28 квітня 1938 року. Поховано Леонілу Загладу в Биківні.

Українка була реабілітована лише 1957 року.

Однак її науковий доробок і вона сама були забуті на багато років. совєти забрали нам дуже багато прекрасних людей, тож памʼятаймо їх. Сьогодні в Києві є вулиця Леоніли Заглади, а її чудові роботи, маємо надію, незабаром будуть видані.