Варвара Каринська: “Шекспір костюма” – українка, яка отримала “Оскар”

Варвара народилась 3 жовтня 1886 року в родині харківського купця-мільйонера Андрія Жмудського. Хоч сімʼя була велика — 10 дітей, однак усі діти здобули гідну освіту, зокрема Варвара вивчала право в Харківському університеті. Коли дівчині було 22 роки, вона вийшла заміж за Олександра Мойсеєнка, сина іншого багатого харківського промисловця. У пари народилась дочка Іринка, але вже через рік після весілля Олександр помер від тифу.

Переживала втрату чоловіка Варвара важко, але їй було заради кого жити — маленької Іринки, яка, до речі, в майбутньому теж стане дизайнеркою. Усиновила жінка й дворічного племінника Володимира, бо його батьки розійшлись. Багата, проте самотня, з двома дітьми на руках залишилась Каринська чекати, що готує їй доля далі.

Згодом жінка вдруге вийшла заміж

За відомого харківського адвоката-криміналіста Миколу Каринського. У 1915 році родина переїздить до москви, де чоловік займатиметься адвокатською практикою, а Варвара — мистецтвом. Художниця знайде свій унікальний стиль — комбінуватиме фрагменти кольорової шовкової марлі з фотографіями й малюнками. Темою її перших робіт стане балет. Жінка дуже прискіпливо ставитиметься до своєї роботи: кольори, фактури — все це мало бути ідеальним і коли так стало, то Варвара презентувала 12 своїх робіт у галереї. Критики були вражені доробком Каринської, він дав їй і авторитет, і непогані гроші. 

1917. Революція

Каринські перебрались у петроград, де чоловік Варвари обійматиме посаду прокурора судової палати. Далі новий переїзд, але вже на південь України. Варвара почувала себе пригніченою: її батьки знаходились у Харкові, вона з дітьми — в Сімферополі, та ще й з чоловіком вони почали віддалятись одне від одного. Коли Крим захопили більшовики, коханий Каринської втік за кордон, а вона з двома дітьми залишилась. Невдовзі жінка надішле чоловіку листа, в якому повідомлятиме про розлучення. Або Варвара не пробачила Миколі втечу, або це був гарний хід, адже родину білогвардійця-адвоката червоні точно би не залишили в спокої. Її батько також подався за кордон, як і Микола, бо був прихильником білих та ще й мільйонні статки — ознака буржуазії — могли нашкодити і йому, і його дітям.

Сюжет повторюється

Покинута й із двома дітьми на руках жінка просто чекає, що буде далі. Виходить так, що один із братів Варвари допомагає їй перебратись назад у москву. У 1921 році Каринська знайомиться з нащадком найзаможніших місцевих промисловців Володимиром Мамонтовим і втретє виходить заміж. Гарної родини з ним дизайнерка не побудує — чоловік був схильним до агресії, зловживав алкоголем і частенько залицявся до інших жінок. Однак саме він у період НЕПу допоможе жінці знову відкрити свій салон, в який ходитиме не лише мистецька й акторська еліти, а й чиновники. До того ж жінка відкриє ще й власне ательє, де на замовлення шитиме сукні, капелюшки та самостійно створюватиме дизайни одягу. У цей період Варвара засновує школу вишивання ARS і відкриває антикварну лавку. Але совєтьска влада націоналізує школу.

Розуміючи, що в союзі творчість завжди буде пригнобленою, Каринська докладає максимум зусиль, щоб із дітьми виїхати за кордон. У 1924 році за сприяння самого наркома освіти Анатолія Луначарського їй вдається це зробити — але не без хитрощів.

Втеча закордон

Варвара прийшла до Анатолія з пропозицією організувати дитячу виставку «радянської» вишивки в Західній Європі. Отримавши добро, жінка не лише рятувала себе та дітей, а й унікальну колекцію старовинної церковної вишивки XII–XIII ст., яку совєти хотіли знищити. При перетині кордону ніхто й не підозрював, що під наліпками «радянської» тематики ховається така реліквія. Так само ніхто й не думав, що в капелюшку доньки художниці заховані діаманти, а в підкладку Варвариного пальта вшиті гроші. Таємно рятуючись, мисткиня доїхала до Німеччини, а після — до Франції, де й прожила 9 років.

Життя в Європі було вдалим для Каринської — вона працювала з Сальвадором Далі, Марком Шагалом й іншими художниками, створювала костюми для трупи «Балле рюс де Монте-Карло» та фільму «Шехерезада». Жінка разом із Жаном Кокто оформлювала костюмовані вистави й була буквально завалена замовленнями. Її ставили на один щабель із найвидатнішими митцями того часу.

У 1939 році Варвара почала нове життя

Жінка працювала над оформленням експозиції Сальвадора Далі на Всесвітній виставці, отримала місце в Школі американського балету у свої 55 років, стала головною стилісткою New York City Ballet, якому віддала власне серце, і «одягнула» 75 балетних спектаклів. Зокрема згадаймо Джорджа Баланчина, засновника Школи американського балету, захоплення в якого викликали створені Варварою прекрасні образи для його вистав «Вальс», «Шотландська симфонія», «Лускунчик», «Блискуче алегро», «Сон у літню ніч». Чоловік називав українку «”Шекспіром костюма”, від якої залежить половина успіху вистави». Коли в Джорджа в 1950-х роках запитали секрет його успіху, він відповів лише: «Каринська».

Балетний танець вимагав легкості й свободи, тому, поекспериментувавши, Каринська додала у світ балету так звану Powder Puff Tutu, або балетну пачку Баланчина-Каринської, яку використовують і сьогодні.

Стала відома не лише в сфері балету, а й у Голлівуді

Її клієнтками були Марлен Дітріх, Інґрід Берґман, Полетт Годар, Вів’єн Лі. І хоча жінка купалась у розкоші й славі, весь цей пафос вона не любила, адже творила лише заради самої творчості. Тому нерідко дизайнерка могла відмовитись від замовлення на створення костюмів найкасовіших фільмів.

Головним здобутком своєї карʼєри Варвара вважала фільм «Жанна дʼАрк». Вона повністю змінила концепцію костюмів, дослідила одяг епохи Жанни дʼАрк і навіть зʼїздила на Батьківщину воїтельки. Нові костюми вразили всю команду, актори почали по-іншому відчувати своїх персонажів. Результат — 9 «Оскарів», один з яких отримала  62-річна Варвара Каринська.

І це таки був тріумф. У 1952-му Барбара знову номінувалася на головну премію Американської кіноакадемії за костюми до фільму-балету. І хоча другого «Оскара» вона не отримала, але життя буяло й вона продовжувала працювати.

Жінка не дожила всього 3 роки до свого 100-річчя і померла у Нью-Йорку. 

У 2004 році на честь мисткині було засновано Міжнародний фестиваль моди й театрального костюму. Нині в Харкові є пам’ятна табличка на будинку сім’ї дизайнерки, вулиця названа на її честь, і створено Фонд імені Варвари Каринської. На урочисте відкриття памʼятної таблички приїхали: онук Каринської Алан Франсуа, який мешкає в Парижі та її внучата племінниця, остання зі Жмудських — Наталія Владі.