радянський «Титанік»: катастрофа пароплава «Адмірал нахімов»

Початок радянського «Титаніка»

Від самого початку пароплав був збудований у такий спосіб, щоб залишатися на плаву з двома будь-якими пошкодженими відсіками, проте під час його модернізації в 1966 році їх кількість скоротилася до одного. На борту пароплава було 26 рятувальних шлюпок, проте їхні спускові пристрої були доволі застарілими, що не давало екіпажу вільно використовувати шлюпки. До того ж із часом лайнер старішав, і хоча він мав німецьку якість, але догляд його все ще залишався радянським.

29 серпня 1986 року о 20:00 «Адмірал нахімов» вирушив у семиденний Чорноморський рейс з Одеси під командуванням капітана із 30-річним стажем Маркова. Лайнер мав приїхати спочатку в Ялту, потім у новоросійськ, сочі, Батумі та знову повернутися в Одесу. На той час такі подорожі були популярними серед жителів союзу, до того ж сам лайнер мав статус престижного корабля, він був «зіркою», на ньому знімали фільми та рекламу. Ні один із пасажирів не проходив жодних шлюпкових навчань перед відʼїздом — усі були впевнені в безпеці круїзу.

31 серпня о 14:00 пароплав дійшов до порту новоросійська

Звідти він із 1240 пасажирами вирушив у сочі. Ось тільки вийшов із запізненням у 10 хвилин через начальника кдб в Одеській області Крикунова. Погода була ясною, море — спокійним, у музичному салоні почалася дискотека, а на палубі — концерт. Пасажири перебували хтозна-де: у каютах, ресторані чи кінотеатрі. Тим часом, о 22:30, до Цемеської бухти підходив балкер «петро васьов». Керував судном Ткаченко, що мав 4 роки капітанського стажу. Увесь час корабель йшов одним курсом, однак згодом капітан змінив його. Виходило так, що «петро васьов» і «Адмірал нахімов» мусили перетнутися біля мису Дооб — другий корабель мав поступитися першому згідно з міжнародними правилами зіткнень суден у морі. Однак «Адмірал нахімов» запропонував «васьову» пропустити його першим, як пасажирський пароплав, і той погодився.

Марков знав, що зліва від них йде «васьов», який за попередньою домовленістю пропустить їхній корабель. Через 17 хвилин капітан «нахімова» передає вахту помічникам Чудновському й Смирнову. Капітан «васьова» Ткаченко бачить на екрані відеолокатора гарний розрив між його кораблем і «нахімовим». Ось тільки пристрій був зроблений японською фірмою й мав примітивний функціонал — при зближенні двох суден дані локатора були неефективними.

Через 7 хвилин відстань між кораблями стала небезпечно малою й далі скорочувалася

Помічник капітана Чудновський терміново телефонує Ткаченку й кричить у слухавку: «петро васьов, що ви робите? Негайно працювати назад!» Проте було вже пізно. Унаслідок несвоєчасних дій екіпажу «петра васьова», швидкість корабля зменшилася лише на 5 вузлів. О 23:12 повертається капітан «нахімова» Марков, однак катастрофа вже стає невідворотною. У ту ж хвилину пароплав «петро васьов» на швидкості 10 км/год врізається в правий борт «нахімова» в два відсіки — дизель-генераторне та машинне відділення. Електропостачання було втрачене — не працювали навігаційні прилади, корабель не слухався керма.

Спочатку ніхто з пасажирів не зрозумів критичності ситуації, адже вони просто не відчули удару. Було враження, начебто палубою нижче впало щось велике та й усе. Не оголосив про тривогу й екіпаж у перші хвилини. Проте коли Марков помітив, що корабель став некерованим, то шлюпкову тривогу таки було проголошено. На воду встигли спустити лише шлюпку № 2 з лівого борту.

За 4 хвилини «Адмірал нахімов» нахилився на правий борт на 45 градусів

Спускати шлюпки вже не було часу. Єдиний вихід — скидання у воду надувних рятівних плотів, місткістю від 10 до 32 осіб. З правого борту було скинуто 8 з 24 плотів, з лівого — усі 24. На борту почалася паніка. Одна частина людей не боялася стрибати за борт, інша — вдягала жилети й пробиралася на лівий бік судна. Врятувати замкнених дітей, що мирно спали в каютах, поки їхні батьки відпочивали ввечері, на жаль, не вдалося. Вʼязка ключів, що відчиняла двері, була загублена. У коридорах була суцільна тіснява, люди божеволіли від страху, пароплав стрімко йшов на дно.

Престижний і безпечний корабель «Адмірал нахімов» через 8 хвилин після зіткнення повністю пішов під воду. Скинутих плотів вистачило лише на 500 осіб, інші нещасні просто плавали поруч, іноді навіть не маючи жилетів. Допомога з берега надійшла лише через 30 хвилин. Військові чекали наказу «згори» і, бачачи як тонули сотні, просто нічого не робили.

Загалом у ту ніч загинуло 423 людини, з них — 267 українців, переважно одесити, а 65 осіб і досі вважаються зниклими безвісти.

Перші повідомлення про загибель корабля було передано по радянському радіо лише в середині дня 1 вересня. Про жертв і постраждалих інформації, звичайно, не було. Тим же, хто вижив, було суворо заборонено згадувати про «Адмірала нахімова». Їм дали право лише надрукувати однаковий для всіх за змістом лист рідним: «Живий. Здоровий. новоросійськ». Телебачення мовчало, у новоросійськ не пропускали жодного іноземного журналіста, інформація в газетах проходила цензуру.

2 вересня капітанів кораблів «нахімов» і «васьов» узяли під варту. У 1987 році їх обох визнали винними та дали по 15 років вʼязниці, однак через 5 років помилували й звільнили. На судовому процесі Марков зробив заяву: «Мені жаль, що я не загинув разом із судном. Я розумію, що завжди буду в неоплатному боргу перед людьми, які довірили мені своє життя». Під час розгляду справи було встановлено, що головний винуватець аварії — капітан Тка­ченко, який, усупереч трикратному підтвердженню згоди на пропуск, самовільно пішов на перетинання і, як наслідок, «протаранив» пароплав «Адмірал нахімов».

Чому він потонув? Уся справа в капітанах?

Чи, можливо, це прокляття нахімова, адже майже всі судна із цією назвою тонули? Проте відповідь набагато простіша, ніж здається. «Адмірал нахімов» був старим і технічно несправним лайнером і радянська влада про це знала. Змінювати щось було не в її прерогативах і смерть декількох сотень людей — підтвердження. Звичайно, вина обох капітанів також є.

Усі документи про трагедію радянського «Титаніка» в перші ж дні були вилучені кдб із Чорноморського флоту. Офіційно в срср не було навіть оголошено траур за загиблими на пароплаві. Наразі «Адмірал нахімов» лежить у Цемеській бухті на глибині 47 метрів. Це місце радіусом 500 метрів вважається офіційним місцем захоронення жертв катастрофи. Порушувати спокій там заборонено. Щороку, 31 серпня, сюди приходить катер із родичами загиблих, які опускають на воду вінок.