Кохання Сергія Параджанова. Убита татарка Нігяр та муза Світлана

Перше кохання — убита Нігяр

Перше своє кохання Сергій зустрів, коли навчався в кіноінституті. Якось хлопець гуляв по ЦУМу і побачив гарну дівчину в парфумерному відділі. Параджанов був не з полохливих хлопців, тож підійшов і познайомився з нею, запросив на побачення. Красуню звали Нігяр. Вона була татаркою, родом з Молдавії, яка приїхала в місто на навчання. Пара зустрічалася всього кілька місяців і 1950 року уклала шлюб. А втім, щастя тривало недовго: до москви приїхали брати Нігяр і дізналися, що вона вийшла заміж без згоди родичів. У патріархальній родині це вважалося зрадою. 

Чоловіки вимагали в Сергія викуп — велику суму коштів, якої студент, звісно, не мав. Не знаючи, що робити, Сергій надіслав листа своєму батькові з проханням допомогти, але він усе ще ображався на сина за те, що той обрав творчу карʼєру, і відмовив йому. Грошей Сергій братам так і не надіслав. Тоді вони почали підбивати сестру кинути чоловіка, а коли вона не скорилася, кинули дівчину під поїзд. Смерть коханої режисер переносив дуже важко і впродовж всього свого життя майже ніколи про це не згадував.

Друге кохання — муза і натхненниця Світлана

Свою другу дружину — Світлану Щербатюк — 30-річний Сергій зустрів у Києві. Їй тоді було всього 16 років. Світлана походила з забезпеченої родини дипломатів і хотіла присвятити своє життя філології, тож сумлінно вчила мови. Вона була не лише розумна, а й гарна. Кінорежисер Роман Балаян згадував, як Сергій казав, що ледь не знепритомнів, побачивши Світлану вперше.

1956 року пара одружилася, і через 2 роки в них народився син Сурен. Ось тільки будинок родини Параджанових завжди був переповнений людьми: тихого сімейного гніздечка там не було. Сергій дуже любив улаштовувати посиденьки творчої інтелігенції. Ці зустрічі могли продовжуватись і вдень, і вночі. Іноді протягом дня бувало до 40 гостей і більше. 

Цікавий випадок трапився в день народження Сергія. Він запросив на святкування всіх, кого зус­трів. Друзів, знайомих, колег, сусідів… Прийшло понад 100 осіб, хоча маленька квартира митця ледь вміщувала 20. Тоді іменинник узяв килими й постелив їх у під’їзді з п’ятого поверху до першого. Гості розмістилися на сходах — від верху до низу — і насолоджувалися їжею та напоями. Так Сергій обʼїжджав ліфтом по черзі кожний поверх, отримуючи привітання. Друзі режисера казали: «Він людина-свято. Він не ходив по землі, а літав».

Причина розриву пари в 1962 році невідома.

Дехто казав, що Світлана не витримала бурхливого життя чоловіка й пішла від нього. Хтось доводив, що Сергій був гомосексуалом, але підтверджень цього немає. Знаходились і ті, які звинувачували Сергія в невірності. Наприклад, його кілька разів «одружували» з акторкою Ларисою Кадочніковою, яка зіграла головну роль у фільмі «Тіні забутих предків», однак вона сама це заперечує й додає, що Світлана взагалі не була ревнивою дружиною.

Найімовірнішою версією може бути те, що Сергій тоді вже мав судимість і був під наглядом кдб, тож для родини безпечніше було не бути офіційно разом. До того ж Світлана щойно почала будувати свою карʼєру: проходила курси підготовки іноземних мов, хотіла викладати, а чоловік — «ворог народу» міг їй у цьому завадити. Отже, після шести років шлюбу пара розлучилася. Але тільки на папері. У житті Сергій і Світлана так само спілкувалися, і жінка завжди була поруч з ним. Як і раніше, Світлана надихала режисера і була його музою. 

Режисер Сергій Проскурня коментує: 

«Він її переміщав в епоху італійського Відродження в колажах. Він малював для неї неймовірної краси декорації. Зображення було те саме, це була та сама Світлана, але в його уяві».

З ув’язнення Параджанов надсилав листи коханій, вона — йому, а в сценарії «Сповідь» один з епізодів прис­вячений її золотому локону.

Кінознавиця Оксана Мусієнко згадує про своє знайомство зі Світланою: 

«З нею я познайомилася, вже навчаючись в університеті. А подружилися ми вже в інші часи, коли Сергій опинився за гратами. Мені прикро, коли в примітках до видань, присвячених майстру, читаєш: «С. Щербатюк, колишня дружина Параджанова». Світлана ніколи не була «колишньої». Навіть коли вони офіційно розлучилися, вона залишилася для Сергія матір’ю його улюбленого сина Сурена. І головне, її любов і підтримку він відчував всі роки ув’язнення. Може, без них він і не вижив би…Так, їй було що втрачати, коли вона відверто і неоднозначно заявила про те, що не збирається рвати відносини з батьком свого сина. Вона втратила роботу в університеті… стала «невиїзною». Але вона не припинила листування з ув’язненим, не перестала передавати в зону посилки і, головне, битися в усі двері, щоб хоч якось полегшити долю Сергія».

Після смерті кінорежисера 1990 року Світлана брала участь у всіх заходах, присвячених Параджанову, і до останнього була кураторкою проєкту «Параджанов Арт», який організовувало вірменське товариство культурних звʼязків в Україні. 2016 року була організована виставка «Тіні забутих предків», яку Світлана відвідала двічі. Перед закриттям один день експозиція працювала лише для неї.

Світлана пережила Сергія на 30 років і померла 6 червня 2020 року на 82-му році життя в Києві.

Щодо сина Сурена, то Сергій з ним завжди тепло спілкувався. Хлопчик навіть зіграв епізодичну роль у фільмі батька «Тіні забутих предків». Згодом чоловік відіграв важливу роль у звільненні батька з в’язниці: саме Сурен передав копію сфабрикованого вироку Параджанова представникам міжнародної організації Аmnesty International.

Ось один з листів, який люблячий батько писав 13-річному сину з вʼязниці: «Сурен-чик! За весь час мого спілкування з тобою я не встиг сказати тобі, що дуже люблю тебе. Скільки щастя, що ти одужав і повернувся до навчання і життя…»

Сурен Параджанов закінчив архітектурний інститут, три роки працював за спеціальністю, згодом зайнявся бізнесом. Але його доля не склалася: він полюбляв азартні ігри, навіть кілька років провів у вʼязниці за розповсюдження наркотиків. Про свою вдачу він казав: «Тато мене чогось навчив, заробити на цигарки та каву я можу, але щоб більше — ні».

До останніх років Сурен жив з мамою в Києві, бувши не в найкращому фінансовому становищі. 2021 року він помер на 63-му році життя. Дітей Сурен Параджанов не мав.