Марійка Підгірянка: вчителька та поетеса, яка віддала своє серце дітям

Марійка Ленерт народилася 29 березня 1881 року у селі Білі Ослави Івано-Франківської області

Вона була напівукраїнкою по матері й напівнімкенею по батькові — лісничому Омеляну Ленерту. Її дідусь, греко-католицький священник, навчив онуку писати та читати, розповідав їй багацько казок, які майбутня письменниця потім використовувала у своїх роботах. Разом із дідусем Марійка вивчала й іноземні мови: німецьку, чеську, французьку, словацьку, грецьку, латинську та італійську.

Здебільшого Марія займалася сама. Спочатку їй у цьому допомагав дідусь, а потім вчитель, який проводив з нею уроки вдома. Вона була дуже здібною ученицею, оскільки мала гарну памʼять: могла дослівно переказати щойно прочитане оповідання. Програма старших класів також не викликала в Ленерт труднощів, а відтак вона з легкістю склала іспити до вчительської семінарії.

У 13 років Марія уже писала власні твори

Починала польською, та, познайомившись з «Кобзарем», перейшла на українську. Перший вірш письменниці «Ой не нам та не нам в кайданах ходити» був надрукований у 1903 році. Тоді ж дівчина взяла собі псевдонім — Підгірянка, бо народилася біля підніжжя гір. Її твори друкуватимуть у місцевих газетах та журналах, читанках та букварях. Імʼя і прізвище героїні нашого сьогоднішнього допису знатимуть в Україні та за кордоном, та це буде пізніше.

Першу збірку письменниці «Відгуки душі» світ побачив 1908 року у Львові, коли Підгірянці виповнилось 27 років. Наступна збірка Марії вийшла у 1962-му, перед смертю письменниці. Протягом життя жінка ніколи не гналась за славою чи грошима, а лише прагнула радувати своїми творами українську малечу. За часів незалежності праці поетеси набули шаленої популярності. Такі книги як: «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця» — друкували та передруковували великими накладами. А ще жінка написала вірш «Складаємо присягу», який невдовзі став вчительським гімном Галичини.

Повернімося до біографії

Після закінчення семінарії Марійка Підгірянка понад 40 років працювала у сільських школах Закарпаття і Прикарпаття. Там же вчителька сформувала й удосконалила власну методику викладання. Вона поділяла уроки на дві частини: з 8:00 до 12:00 й з 14:00 до 16:00. Тривав урок одну годину: перші 30 хвилин присвячувалася письмовій, а решта — усній діяльності. Зранку навчалися наймолодші — діти віком 3–4 років. Після обіду займалися вже учні 1 класу.

У перші тижні Марія привчала учнів до сприйняття як зорової, так і слухової інформації. Щоб навчання було цікавим, вона використовувала кольорову крейду, малюючи тварин чи квіти на дошці. Такі малюнки подобались малим учням, викликаючи у них довіру до вчительки. Також письменниця вигадувала коротенькі вірші (деякі прямо на уроці), щоб малеча тренувала памʼять та краще розуміла теми. Діти із захватом відвідували уроки та гарно себе поводили. І вчителька, і малята були задоволені.

До Підгірянки такого поняття як «домашнє завдання» взагалі не існувало. Поетеса ж стала першою, хто його запровадив.

В одному селі, де викладала Марія, вона зустріла свого майбутнього чоловіка

Це був педагог місцевої школи Августин Домбровський, який у майбутньому стане громадським діячем і послом Української Національної Ради — конституанти ЗУНР у 1918 році. У шлюбі народиться четверо дітей: три сини й донька. Один син стане викладачем французької, другий — перекладачем з німецької, а третій обере професію інженера-електрика і напише «Підручник шофера». Донька пари стане вчителькою.

Під час Першої світової війни Марійка потрапила у спеціальні табори для переселенців в Австрії. Про всі жахіття перебування там вона пізніше напише в поемі «Мати — страдниця», де зображувалася доля західноукраїнських вигнанців, коли вони тисячами помирали в таборах від голоду та епідемій. До Сповіді страдниці увійшли 12 пісень, поданих у вигляді голосінь.

Після розвалу Австро-Угорщини жінка лишалася в країні

Під час приходу Чехословаччини, Марія організовувала школи для навчання дітей українською мовою та старанно працювала як письменниця. Основними мотивами її поезії були мрії про світле майбутнє, а також краса Карпат та фольклорні мотиви.

Максим Рильський писав про творчість Марії так: «Вірші М. Підгірянки не можуть залишити байдужим читача, який має серце, не можуть не викликати глибоких роздумів про наше минуле, про нашу сучасність, про наше майбутнє. Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса».

Однак не варто вважати, що поетеса творила лише для малечі. У своєму доробку вона має поезію і для дорослих, яку помітили українські емігранти в Північній Америці і надрукували у Філадельфії в 1922 році.

Наприкінці 1920-х років через прихід чеської влади Марію звільнили

Аж занадто завзято жінка прославляла українську культуру. Підгірянка була змушена підробляти, даючи приватні уроки, зокрема для онуків Івана Франка. Пізніше вона з сестрою чоловіка очолила школу в Антонівці Івано-Франківської області. На тій будівлі й досі висить меморіальна дошка з її ім’ям, як памʼять про вчительку, яка прищеплювала дітям любов до українського.

Марійка викладала аж до 1939 року, коли західну частину України окупували совєти. Весною 1940 року жінка потрапила під копита коня, який ледь її не вбив. Через травму вона лишилася прикутою до ліжка до кінця життя, але й вберегла Підгірянку від допитів НКВС та ГУЛАГів. Лежачу письменницю ніхто не чіпав попри її відкриту патріотичну позицію.

У 1957 році Марія разом із дочкою мешкала поблизу Львова, її вірші зовсім перестали друкувати. Рятувала лише українська діаспора в Північній Америці. Та з настанням хрущовської відлиги ситуація поліпшилася — певні роботи поетеси потрапили в дитячі журнали. У 1960 році Підгірянку прийняли в Спілку письменників України.

Померла жінка 20 травня 1963 року у віці 82 років

Її поховали у Львові на Личаківському кладовищі. Роботи Марійки Підгірянки надрукували у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї та Івано-Франківська. Їх також можна знайти онлайн. А у 2009 році син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів матері — великий том під назвою «Для Вкраїни вірно жиймо». У місті Тлумач і селі Білі Ослави на Прикарпатті, де народилася і жила поетеса, працюють музеї Марійки Підгірянки. Її ім’я присвоєно Івано-Франківському театру ляльок.

Памʼятаймо про чарівну письменницю та щиру вчительку, серце якої назавжди було віддане дітям. Читайте найкраще — читайте українське.