Український спротив: рух Шістдесятників

Зміна влади в 50-х роках XX століття призвела до припинення масових репресій, лібералізації сфер життя суспільства – усе це спричинило утворення ряду українських діячів, які розвивали українську літературу, живопис, кіно та іншу мистецьку діяльність. На той час це був справді феномен, бо лише через 30 років після тортур та репресій розстріляного Відродження на алею творчості виходять українці, які готові змінювати культуру, відходячи від радянщини, та насаджувати ідеї та думку національної свідомості у своїх творах.

Назва «шістдесятники» створена за подібністю до російських шістдесятників XIX століття. Шістдесятництво було характерне і для інших народів Радянського Союзу.

«Шістдесятники» – це покоління української інтелігенції, духовно-мистецька та суспільна течія, яка виражає свою громадянську позицію, з ідеями самостійності, боротьби та визнання свободи в усіх її проявах.

Вони виступали проти радянської системи та за українську культуру, відмежовану від російської. Адже вони вважали, що ми не маємо нічого спільного із комуністичною владою, і тому були проти неї.

До шістдесятництва належали політичні в’язні та дисиденти.

Першовідкривачами стали Василь Симоненко та Ліна Костенко. Симоненко – талановитий поет, який боровся за правду та проти русифікації. Його вірш «Я», який вийшов на початку 60-х років зазнав великої критики з боку влади за слова: «Говорити правду всім бульдогам». Він вірив, що це і є його покликання, якому потрібно слідувати. За позицію влітку 1962 року Василя побили, а взимку 1963 року він помер. Сталіністи боялися Василя за його вірші, за його правду. «Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України», – писав про поета Євген Сверстюк. Ліна Костенко – одна з небагатьох жінок, яка входила до шістдесятників та творила, незважаючи на заборону публікації її творів. Поетеса намагалась відкривати для української літератури нові стилі та жанри. Її твори передавалися в самвидав та публікувалися за кордоном.

Вслід за ними розпочинають свою діяльність Іван Драч, мисткиня Алла Горська, Микола Вінграновський, Василь Голобородько. Та незламний борець проти радянської системи, який уособлює всю велич духу – Василь Стус. Його життєва позиція була висвітлена в поезії: «Як добре те, що смерті не боюсь я». Він боровся за правду, за Україну, за волю та самостійність українського народу. Репресії та тортури його не лякали. За кожен вчинок проти влади він був покараний. Завдяки своїй незламності та боротьбі Стус продовжував писати навіть за ґратами, але, на жаль, багато його творів знищено, а ті, які збереглись, видавали за кордоном.  

Твори друкувались у самвидаві, а потім деякі потрапляли за рубіж, і там публікувалися.

Найвідоміше явище самвидаву – це «Український вісник» за редакції В. Чорновола.

Він виходив поза межами радянської держави та давав змогу дізнаватись правду про владу. Завдяки нього світ читав про людей, які боролись та створювали українську культуру в страшних тогочасних умовах.

Серед критиків з українських діячів відомі такі, як Іван Світличний та Іван Дзюба. Праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» піддалася значній критиці в суспільстві, адже це робота, яка визначала погляди української молодої інтелігенції, а саме їх національну свідомість. Про книгу дізналось партійне керівництво, і, звісно ж, її почали забороняти та вилучати. Доля Івана Дзюби завершилась спочатку арештом, а пізніше його власною самокритикою, що дещо спричинило осуд зі сторони його друзів.

Шістдесятники гуртувалися на літературних вечорах, неофіційних клубах, як до прикладу, Клуби творчої молоді, які організовувались в Києві, Львові. Вони інсценізовували твори Миколи Куліша, Леся Курбаса, присвячували свої вечори українським літературним діячам. Що могло бути поганого в таких просвітницьких заходах для молоді? На жаль, нам відомо, що приходила міліція та розганяла їх, вочевидь, вони заважали владі вести свою пропаганду в маси.

Це люди, молоді та натхненні, що прагнули творити в перспективу України, люди, які бачили Україну як вільну, суверенну та незалежну державу, від’єднану від радянської системи.

У своїх доробках вони хотіли навчити людей самоповаги, не мати страху говорити. «Страшні слова, коли вони мовчать» – із таким посилом звертається Ліна Костенко. Митці протистояли тоталітарному режиму, вони хотіли здобути свободу для українського народу, тому були єдині і навчали цьому людей через свої роботи.

Діячі намагалися пропагувати любов до себе, повагу до свого “Я”. Вони закликали забути про культ особи і тотального страху. Василь Симоненко написав вірш «Ти знаєш, що ти людина?», де він звертається до народу із закликом засудити культ особи вождя.

Молода українська інтелігенція не знала, яка на неї чекає доля.

Усе розпочалось з масових арештів та тиску на шістдесятників 1965 року. У Києві відбулася прем’єра фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, який також був шістдесятником. Тоді Іван Дзюба відкрито заявив, що відбуваються арешти молоді, а Василь Стус підтримав його зі словами: «Ті, хто проти диктатури – встаньте», і так піднялись М. Коцюбинська, І. Бадзьо. Ось ще деякі риси шістдесятників: сміливість, повага до інших та солідарність між собою. Через опозицію до влади Василя Стуса вигнали з аспірантури, а інших звільнили з роботи.

Після 1965 року рух опору набирає більших масштабів, і, відповідно, дії влади стають жорстокіші, через що більшість молоді була позбавлена волі та відправлена до таборів.

Серед тих, хто отримав таке покарання, був і Василь Стус. Ті, кого оминув арешт, були позбавлені права друкуватись в Україні, до прикладу, Ліні Костенко було заборонено публікувати твори в Україні 16 років.

Та навіть ті, що опинилися за ґратами, не забували про причини, чому вони там, і продовжували писати свої опозиційні твори, через що деякі з них не повернулися. Їх вбив радянський режим, здебільшого зі словами в особовій справі: «Помер від застуди».  

На жаль, навколо шістдесятництва витає багато міфів.

Налічується низка нерозкритих справ, вирок яких ніколи не стане відомим, адже деякі з них вже знищені радянською системою. На той час суспільство з важкістю сприймало новітню боротьбу проти влади, адже всі наскільки були забиті пропагандою тоталітаризму, що ніхто нікому не вірив. Тому шістдесятники намагались змінити усталений режим після масових репресій.

Шістдесятництво – це інноваційне покоління, яке зародилося після тортур та репресій.

Це молоді люди, які працювали на майбутнє України, які прокладали дорогу до незалежності нашої держави. Їхні твори – це формування та збагачення нашої національної свідомості. Ми повинні зараз з вами пам’ятати, за що вони боролись, і не віддати те, чого вони досягли за свою коротку, важку та водночас величну діяльність.

Дата публікації: 18 Липня 2022

Читайте також: