Холодна війна за Крим: як ділили флот у 1990-х

Початок і розвиток конфлікту:

На момент проголошення незалежності України постало питання, що робити з радянськими військовими з’єднаннями, що були на території України. Саме тому 24 серпня 1991, окрім проголошення незалежності, була прийнята постанова, згідно з якою всі військові з’єднання, що були на території України, підпорядковувалися їй. Схожу постанову прийняли в жовтні 1991 року щодо ЧФ СРСР. У грудні 1991, відразу після проголошення незалежності був ухвалений закон «Про збройні сили України», згідно з яким передбачалося, що цілий ЧФ перейде в підпорядкування України: була вже запропонована дата складення присяги — 20 січня 1992 року. Проте майже відразу росія заявила про свої права на флот. 

Тодішній командувач ЧФ І. Касатонов 4 січня 1992 року заборонив особовому складу флоту складати українську присягу і заявив, що флот російський, допоки керівники України і росії не приймуть рішення щодо розподілу флоту. Саме тоді, росія почала переходити до більш рішучих дій, щоб превентивно убезпечити військові з’єднання від прийняття присяги на вірність Україні. Зокрема, в наказі І. Капітанця, тодішнього першого заступника Головкома російського ВМФ ішлося про неприпустимість зради серед особового складу на користь України і необхідність звільняти військових, що склали українську присягу, зі служби. Саме це й сталося з 880-м Окремим батальйоном морської піхоти, який був розформований через те, що 22 лютого 1992 року склав присягу на вірність Україні. Саме тоді почався процес заміщення українського особового складу російським, а також рішучі дії російських військових у перешкоджанні переходу ЧФ до України, зокрема глушення зв’язку, радіоперехоплення та навіть силові заходи.

1992–1994 рік. Угоди між Україною і росією та дії росії

Можна з упевненістю сказати, що 1992–1994 роки були вирішальними як для долі Криму в складі України, так і для долі Чорноморського флоту. 5 квітня 1992 року Л. Кравчук підписав указ «Про перехід ЧФ в адміністративне підпорядкування МО України». Схожий Указ 7 квітня видав президент росії Л. Єльцин. Подальші події неофіційно називаються «війною за присягу». Росіяни тоді почували себе на півострові безкарно й проводили операції з блокування кораблів і захоплення військових будівель, штат яких присягнув на вірність Україні. 

Типовим прикладом таких дій з боку російських військових були блокування озера Донузлав, захоплення бази в Новоозерному 8 квітня через складення присяги на вірність Україні. У квітні 1992 року в Одесі українське і російське керівництво домовилися про припинення односторонніх дій щодо флоту, а в червні 1992 знову зустрілися в Дагомисі, скасували свої укази про підпорядкування ЧФ і домовилися про подальше взаємне керування й обговорення долі флоту.

Проте всі ці заходи не змогли зупинити військовослужбовців, які хотіли перейти на бік України. 

Уже 21 липня 1992 року Україна отримала в склад своїх ВМС перший корабель, СКР-112. Команда цього корабля провела зухвалий рейд від озера Донузлав до Одеси і підняла прапор України. Увесь цей час росіяни перешкоджали кораблю дістатися до Одеси, відкривали попереджувальний вогонь, намагались узяти його на абордаж, проте українська авіація та берегова охорона зі згоди військового керівництва завадили цим діям. Після цього були проведені нові зустрічі, на яких намагалися прийти до спільного рішення щодо розподілу флоту. У подальшому спеціальні частини й контррозвідка присягнула в більшості Україні, тоді як основна частина флоту залишилася під контролем росіян. Росіяни розуміли, що вони починають втрачати контроль над ситуацією, тому вирішили вдатися до тактики розпалювання внутрішньодержавного конфлікту, як це робили в Молдові та Грузії. 

Саме 1993–1994 роки були першою спробою росії анексувати Крим. Ще в 1992 році була прийнята конституція Криму, яка цілком суперечила законам України. Фактично Крим тоді вважав себе державою в державі, що в майбутньому могло негативно вплинути на позиції України в Криму. Росіяни всіляко шукали приводу, щоб розпочати здійснювати свій план із захоплення Криму, і після численних провокацій та сутичок між українськими і російськими військовослужбовцями у вересні 1993 року це зробили. 

Розпочалась антиукраїнська пропаганда, роздача російських паспортів працівникам об’єктів чорноморського флоту, ще більше цькування військових, що перейшли на бік України. Вулиці Криму заполонили представники незаконних збройних формувань, почалося формування відверто проросійських організацій, які виступали за об’єднання з росією. У січні 1994 року президент Криму у виступі в держдумі закликав включити Крим у склад росії. Протягом січня-червня 1994 року відбувалася підготовка до військових дій з обох сторін, з українського боку відбувалися навчання з можливого відбиття атаки з боку росії, тоді як проросійські загони готувалися до захоплень військових баз і терактів. Проте в червні 1994 року був введений 60-тисячний контингент НГУ, який стабілізував ситуацію і завдяки якому росіяни не наважилися на подальші кроки й на певний час відступили, а після провальної війни в Чечні повністю відкинули свої плани.

1995 рік: угода про розподіл флоту

Уже в 1995 році в Сочі була підписана угода про розподіл флоту й військового майна ЧФ. Згідно з цією угодою Україна отримала 18.3 % від загальної кількості суден Чорноморського флоту, половину майна чорноморського флоту й усе озброєння, яке мала станом на 3 серпня 1992 року. Окремим пунктом було виділено, що кожен офіцер, прапорщик і мічман мав право на вільне визначення своєї подальшої служби. Саме в той день Україна остаточно отримала свої власні ВМС.

Висновок

Події 1991–1995 років показали, що росіяни не дружні стосовно незалежної України й будуть намагатись окупувати нас за першої ж можливості. Хоч Україна й не отримала контролю над Чорноморським флотом у повномій мірі, але змогли побудувати свої власні ВМС.