Дорога смерті: 29 вересня — трагедія у Бабиному Яру

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту»

Розстріли в урочищі Бабин Яр розпочалися після того, як німецькі війська та їхні союзники вступили до Києва у вересні 1941 року, і тривали фактично щоденно до кінця окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли за два дні було вбито майже 34 тисячі київських євреїв. Нацисти в документації називали цю операцію «гросакцією» (від нім. Großaktion — «велика акція»). Офіційним приводом для проведення масової страти стала радянська диверсія, яка призвела до знищення Хрещатика 24 вересня. 28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення з наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.

«Дорога смерті»

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі — на Кагатну (нині — Сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині — Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині — територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, одні на одних, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала така ж доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Виконавцем розстрілів кінця вересня — початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.

У «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12 жовтня 1941 року йдеться

«Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були виділені 2 команди поліційного полку «Південь», всі страти, які проводилися до цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також заколотники і грабіжники». Із середини жовтня у Бабиному Яру та його околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії.

З весни 1942 року двічі на тиждень у Бабин Яр привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так й українські націоналісти. Останнім етапом регулярних нацистських розстрілів у Бабиному Яру завершується у серпні-вересні 1943 року. З вересня загарбники починають знищення трупів у Бабиному Яру, а паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали замітати сліди злочинів.

Пауль Блобель про страти

Штандартенфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943-му. Про це він свідчив на Нюрнберзькому процесі: «Під час мого візиту в серпні я спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м завдожки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені».

Голокост — важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту.

Попри спроби радянського режиму замовчувати трагедію, зруйнувавши сам яр та навколишні кладовища, пам’ять про Бабин Яру ніколи не згасала. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури, зберігаючи візуальні свідчення трагедії. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.