«Ворог Радянського союзу» – Іван Багряний

Іван Багряний народився в Охтирці на Харківщині в 1906 році. Справжнє його ім’я – Іван Лозов’ягін. Він мав досить багато псевдонімів, як-от: «Сорок Сорок» та «Дон Кочерга», та у більшості випадків, він залишився вірним псевдоніму «Багряний». Дослідники припускають, ніби це через захоплення роботами Миколи Хвильового, адже в тексті його твору був згаданий епітет «багряний», який виражав революційний дух письменника. Цікавим фактом є те, що справжнє прізвище Багряного мало хто знає, навіть його син зізнався, що дізнався про прізвище батька тільки в дорослому віці.
Вже з юнацьких літ Іван для себе обрав життєвий шлях, а саме – боротьба за свободу, боротьба проти тоталітарного режиму.
З 1925 року виходять його перші вірші та оповідання. В оповіданнях Іван описує враження від побаченого й пережитого під час поїздки Україною у 1922 році. Це переважно безрадісні реалістичні картини життя тогочасного суспільства. У 1920-х роках видав низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія», «Вандея», «Газават», п’єсу «Бузок» про графоманів.
Далі він вступає в опозиційне мистецьке об’єднання МАРС
(«Майстерня революційного слова»). Завдяки цьому клубу він познайомився із відомими письменниками, такими як Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка, Євген Плужник, і саме тут він знайшов однодумців.

У 1929 році видав поему «Ave Maria», на яку одразу відреагувала влада, заборонивши її цензурою та вилучивши з книгарень. Саме ця поема стала гімном бунтівного духу. Відповідно, за Багряним пильніше почали слідкувати, адже якраз 30-ті роки ознаменовані масовими репресіями та арештами української інтелігенції.
Саме в 1932 році його заарештовують за те, що
у своїх творах висвітлив теми боротьби, або як ще зазначили «совєти» – «контрреволюційна агітація». Винесений вирок – п’ять років заслання на Далекий Схід. Щодо перебування там Івана Багряного є мало інформації, тільки збережені деякі його спогади. Він втік із заслання та переховувався в Зеленому Клину, який неодноразово згадував у своїх роботах.

До речі, саме ці роки в засланні й надихнули автора на написання роману «Тигролови», що спочатку називався «Звіролови», та згодом увійшов до симфонії української літератури як чудове змалювання всієї картини «українців у засланні».
Не довго думаючи та розуміючи, що за ним «полюватимуть», він вирішив таки повернутися в Україну, до рідного дому, в Охтирку, де його знову заарештували. Слідство тривало 2 роки, та нічого протягом цього періоду вони не знайшли, бо як зазначалося в постанові: «Всі свідчення про революційну діяльність 1928-1932 рр., а інших даних про антирадянську діяльність Багряного не здобуто».
Важкі, знесилені для Івана Багряного п’ять років, він відобразив у своїй книзі «Сад Гетсиманський», де описав всю правду про більшовицький режим: тортури, репресії. Це один із тих творів, який зміг розкрити весь сенс радянської влади. Саме цей твір та «Тигролови» набули масового поширення на Заході, чого і боялася влада СРСР, адже про їх вчинки мало хто наважувався писати, тому вони недаремно тримали під наглядом Івана Багряного. Адже, в першу чергу, радянська влада створила ідеальну картину союзу для світу.
Цікавим та маловідомим фактом про Багряного є те, що під час Другої світової війни він співпрацював з ОУН-УПА. В Охтирці на деякий час влаштувався в редакції «Голос Охтирщини» під псевдонімом «Сорок Сорок». В 1944 році в Охтирку ввійшла радянська армія. Івана призвали до війська, але його ешелон німці розбили, і він повернувся додому. Тоді його знову заарештували, але йому вдалося втекти.

У той час Багряний залишає своє рідне місто та відправляється на Захід.
Тут йому живеться легше, адже менше переслідувань. Цікава доля його роботи «Тигролови», написаної в 1944 році, адже тікаючи закордон, письменник загубив цей рукопис, і йому довелось переписувати твір, та, ймовірно, що деяка частина початкового варіанту була призабута та змінена.
Після переїзду на Львівщину йому було легше співпрацювати з націоналістами, Багряний почав створювати антифашистські листівки, писати бойові пісні, малювати плакати, що допомагали в пропаганді українського підпілля. Він брав участь у створенні УГВР (Українська Головна Визвольна Рада). Та дружба між Багряним та оунівцями тривала недовго, вони посварилися. Свідченням цьому є те, що він знищив роман «Люба», це він пояснив так: «Розсердився на героїв цього роману (…), колишніх моїх друзів». Розійшлись їхні дороги, мабуть, через те, що Багряний був для націоналістів надто «ліберальним», також Івана дратувала ворожнеча між мельниківцями та бандерівцями.
Восени 1945 року Іван Багряний нелегально перебрався до Німеччини, та офіційно розірвав стосунки з націоналістами. Перебуваючи в еміграції, письменник пише памфлет
«Чому я не хочу вертатись в СРСР?»,
який отримав великий резонанс у Європі. Цікава історія, за яких обставин писався цей твір. У середині 40-х років XX століття тривало примусове повернення громадян СРСР на їхню Батьківщину. Деякі із радістю повертались, а інші уникали цього та переховувались, серед таких був і сам Іван Багряний. Цей памфлет був поясненням для Заходу, чому люди не мають бажання повертатися назад. Вони почули ту правду, яку приховував Радянський союз.
Іван Багряний в еміграції очолив політичну партію УРДП, у програму якої вкладено боротьбу проти радянського режиму, свобода слова, за які так ревно боровся письменник. Він вважав, що основна сила руху в Україні – робітники, трудова інтелігенція. З ідеєю національного визволення України він поєднував ідеї соціальної демократії. А ще був редактором газети «Українські вісті», через яку він також розповідав про свої погляди та висвітлював правду для громадян Європи.

Українського письменника змогли читати вільно тільки з 1991-го року, однак про нього досі говорять мало. Праці Івана Багряного перекладені англійською і не тільки мовами. Світ почув його, адже в 1963 році він був висунутий кандидатом на здобуття Нобелівської премії, та, на жаль, він цього не дочекався, оскільки влітку того ж року помер на чужині.
Іван Багряний, він же Лозов’ягін, працював все своє життя проти тогочасної влади, боровся за правду. Людина, яка завдяки своїм працям здобула популярність в Європі. Але він гнався не за славою, а за чесністю та свободою, чого в СРСР не було. Багряний не боявся репресії, не боявся рабства.
Ми його потомки, і далі продовжуємо боротися за те, що і він.
Дата публікації: 26 Вересня 2022