«Україно ти вільна»: як український референдум змінив мапу світу

Вирок імперії

Проголошення незалежності України стало не просто локальною подією, а вирішальним ударом, що зруйнував СРСР і поклав край комуністичній тоталітарній системі. Існує хибна думка, ніби українська свобода стала випадковим наслідком московського серпневого путчу. Це не так. Поразка ГКЧП стала лише каталізатором — вона пришвидшила неминучий процес відновлення української державності. Цей шлях був мирним, але це не робить його менш легітимним чи менш вагомим. Саме українське «Так» стало тим історичним фактом, що остаточно відправив Радянський Союз у минуле.

Шлях до 1 грудня: Хронологія вибору

Юридичний фундамент було закладено 24 серпня 1991 року. Тоді Верховна Рада УРСР не лише ухвалила Акт проголошення незалежності, а й мудро вирішила: останнє слово має сказати народ. Було призначено Всеукраїнський референдум. Вже 11 жовтня 1991 року парламент затвердив текст бюлетеня та звернувся до громадян. Влада розуміла: попереду — іспит на зрілість нації.

Бюлетень, що змінив долю

У день референдуму, 1 грудня, українці отримали бюлетень із текстом Акта та простим, але доленосним запитанням:

«Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

Варіантів відповіді було лише два: «Так, підтверджую» або «Ні, не підтверджую».

Парламент звернувся до співвітчизників із закликом, який звучав як маніфест нового часу. Людям нагадали про віки страждань і неволі, закликавши використати, можливо, останній шанс історії: «Стати справжніми громадянами, творцями своєї держави, будівниками «власної хати», де панують «своя правда, і сила, і воля».

Про референдум у цифрах:

• у 27 адміністративних одиницях України відбувся плебісцит: 24 області, Автономна республіка Крим, Київ і Севастополь;
• 84,18 % тих, хто мав право голосу, а це 31 891 742 виборці, взяли участь у референдумі;
• 90,32 % тих, хто брав участь, або 28 804 071 громадянин, висловилися на підтримку незалежності.

Плебісцит мав імперативний характер, його рішення було загальнообов’язковим і не потребувало окремого затвердження. За підсумками опитування було зміцнено правові засади державного суверенітету, створено умови для розгортання державотворчих процесів у незалежній Україні.

Під час демократичного волевиявлення 1 грудня 1991 року Український народ підтвердив прагнення жити в суверенній державі та заклав підвалини для державотворчих процесів у незалежній Україні.

Міжнародне визнання

Тільки після 1 грудня Україну почали визнавати інші країни світу. 2 грудня — Канада і Польща, 3-го — Угорщина, 4-го, коли ЦВК підвела підсумки плебісциту, — Латвія і Литва. 5-го — Російська Федерація, Аргентина, Болгарія і так далі. 5 грудня Верховна Рада проголосила в «Посланні до парламентів і народів усіх країн»: «Договір 1922 року про утворення Союзу РСР Україна вважає відносно себе недійсним і недіючим».

Цитати істориків про референдум

«На всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року за незалежність проголосувала абсолютна більшість громадян — 90 %. Але, як з’ясувалося, бажання жити незалежно ще не означає високого рівня національної свідомості громадян… Нація, яка не готова йти на смерть за волю, ніколи не буде незалежною», — Левко Лук’яненко, 2014 рік.

«Розпад Радянського Союзу став прямим наслідком українського референдуму 1 грудня 1991 року, на якому понад 90 % тих, хто взяв у ньому участь, проголосувало за незалежність… Ані Горбачов, ані Єльцин не уявляли собі життєздатного Союзу без України. Це була друга радянська республіка після Росії за чисельністю населення та економічним внеском до союзної скарбниці», — з книги Сергія Плохія «Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу»

«Референдум 1991 року став однієї з найбільших подій у світовій історії: коли українці зробили те, що мало впив на світову історію. До того світова історія завжди впливала на нас. У світі є близько 2 тисяч етнічних груп і лише 200 національних держав. Тобто, з 10 націй лише одна стає незалежною державою — пропорція дуже невелика. Україна мала шанс і вона ним скористалася», — Ярослав Грицак.