Боротьба зі зросійщенням. Як українців привчали любити Пушкіна
Для початку варто проаналізувати діяльність відомого російського поета. Однозначний факт, що Олександр Сергійович Пушкін є основоположником сучасної російської літературної мови і його вплив на російську культуру неоціненний. В українській культурі схожу роль зіграв Тарас Шевченко, чия поезія, окрім збагачення українського літературного фонду, була визначальна у формуванні української літературної мови. Сьогодні в росії нараховується 5 пам’ятників Шевченку, тож, на перший погляд, пам’ятники Пушкіну в Україні є цілком нормальним явищем.
Однак лише на перший погляд. Пропонуємо глибше оцінити діяльність Олександра Пушкіна. Як і Шевченко, Пушкін мав проблеми з владою через свої твори, але на відміну від нашого поета росіянин був відвертим конформістом. Зокрема, задля власної безпеки він потоваришував з новоспеченим імператором Миколою І навіть попри те, що за кілька днів до цього той репресував його товаришів-декабристів.
Так, Пушкін почав ідеалізувати Петра І, прославляв дії росіян під час завоювання Кавказу та придушення польського повстання 1830–31 рр.
Поему «Полтава» він написав через невдоволення тим, що Джордж Байрон зобразив Івана Мазепу як відважного й шляхетного героя, а не як підступного й лукавого лиходія.
З цього всього можна було б зробити висновок, що Пушкін був страшним шовіністом, але все ж це не зовсім так. Наприклад, Пушкін з повагою ставився до гетьмана Петра Дорошенка, називаючи його «героєм давньої Малоросії» та «непримиренним ворогом російського панування», і це не просто так: дружина Пушкіна Наталія Гончарова була правнучкою відомого гетьмана.
Навіть у «Полтаві» цей фанат Петра І з розумінням поставився до бажання українців бути незалежними, хвалив деяких українських гетьманів за те, що вони з булавою ставали на захист рідної землі. Сам Мазепа в поемі бажає, щоб його батьківщина перестала схиляти голову перед москвою чи Варшавою.
Беручи до уваги Пушкінову любов до Петра І, це видається дивним, але причина досить проста: Олександр Сергійович, шукаючи матеріали до поеми, обрав правильні історичні джерела, а саме «Історію Русів» — твір невідомого автора, просякнутий патріотизмом і романтизацією української історії. Так Пушкін, може, сам того не бажаючи, фактично виправдав прагнення українців до самостійності.
Як Пушкін отримав статус ледь не ікони російської культури?
Усе почалося з глибокої закомплексованості російської імперії, чиє «вєлічіє» під кінець ХІХ ст. не могло нічого протиставити значно багатшій європейській культурі. У той період навіть у самій імперії вже зрозуміли, що культура «німої та дикої» росії вже нікого не цікавить. Головному жандарму Європи потрібно було знайти «вітчизняний аналог» геніям Данте, Шекспіра, Сервантеса чи Шиллера. У 1880 р. після промови Ф. Достоєвського ця роль дісталася Олександрові Пушкіну.
Образ Пушкіна в Достоєвського був ідеальним для російської імперської машини. Достоєвський прямим текстом озвучив, що в європейській культурі геніїв дуже багато, але Пушкін стоїть над ними завдяки своїй «всесвітній чуйності», притаманній так званій російській людині. На прикладі текстів Пушкіна письменник охарактеризував російську людину як таку, що не заспокоїться, поки не досягне світового щастя на інших землях. Так було обґрунтоване особливе месіанське призначення російського народу.
Цей образ був виграшний як для російської імперії, так і для радянського союзу. Тепер усі їхні державні вади пояснювалися тим, що росіяни насправді не прагнуть матеріального збагачення, бо їхня місія — це допомагати іншим народам. Саме це виправдовувало в очах населення весь російський імперіалізм і втручання в інші держави, оскільки «широка російська душа» завжди готова допомогти, навіть коли ніхто її про це не просив.
Після канонізації Пушкіна в російській літературі почалася масштабна інтервенція цієї постаті в культури інших народів срср, у тому числі і України.
Ювілей 1937 р. був наймасштабнішим усесоюзним святом, під гаслом так званої дружби народів. Ювілеї Шевченка й Руставелі теж святкувалися на загальнонаціональному рівні, але саме російському Пушкіну була відведена роль поета всіх народів срср. Це остаточно затвердило центральність російської культури в радянській державі.
Щоб оцінити, як 1937 р. остаточно затвердився культ пушкіна, наведемо деякі факти. У школах, на заводах і в колгоспах спеціальні пушкінські комітети влаштовували ювілейні заходи, по містах їздили лектори, знімалися фільми й проводилися виставки, присвячені одній особі. За рік твори Пушкіна були видані тиражем 13 мільйонів примірників, продано 6,5 мільйонів платівок, твори були перекладені на мови навіть тих етносів, що не мали власної писемності. Такі масштаби не дивні: у той період література срср переживала жорстку ідеологізацію, і, скоріш за все, ювілей для людей був просто ковтком свіжого повітря в умовах домінації соцреалізму. Саме тому святкування таких масштабів міцно закріпило постать Пушкіна в світосприйнятті населення.
Образ «пушкінської російської людини» став основним компонентом сталінської пропаганди. Незабаром це вилилося в остаточну трансформацію «дружби народів» в ієрархію, де на вершині головні «рятівники народів» — росіяни.
«Я пью, прежде всего, за здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза» — Й. Сталін, 24 травня 1945 р.
Висновок:
Повертаючись до сьогодення, пропонуємо поставити питання: чи настільки вартий Олександр Пушкін того, щоб українці його вивчали у 5-му й 9-му класах? За межами пострадянських країн Пушкін не дуже відома постать: він поступається Чехову й Достоєвському. Навіть сам поет заявляв, що він наслідує стиль Джорджа Байрона. Чому ж тоді в програмі зарубіжної літератури Пушкіну приділяється уваги більше, ніж Ґете, Гейне, Байрону та іншим? Черговий вияв постколоніалізму?
Так, поки митців Розстріляного відродження винищували в гулагах, поки українська культура гинула у Сандармоху, по всьому срср гучно святкували ювілей Пушкіна, де вихвалялася роль «високої» російської літератури. На крові українських митців нам стверджували, що в України немає культури, і навчали українців любити Пушкіна та інших росіян як своїх. Здається, мистецтво таки не поза політикою. Воно ще один інструмент, яким росія хоче підкорити Україну. Не забуваймо про це.
Дата публікації: 25 Січня 2023