Ядерне роззброєння України. Чи могла б Україна бути ядерною державою та чи мала альтернативи Будапештському меморандуму
Процес відмови від ядерної зброї був започаткований ще до проголошення незалежності
А саме в Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята 16 липня 1990 року. У цьому документі прописувалося: «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї». Активно ці принципи втілювали тодішні голова СБУ Євген Марчук та президент України Леонід Кравчук, натомість представники опозиції були проти такого кроку.
На кінець 1991 року в Україні зберігалось 2 види ядерної зброї — тактична та стратегічна. Першим шляхом до ядерного роззброєння України стала повна відмова від тактичної ядерної зброї. 30 грудня 1991 року була підписана Мінська Угода СНД щодо Стратегічних Сил, де зокрема затверджувалося ввезення тактичної ядерної зброї з України до росії. Цей процес був закінчений до травня 1992 року і на території України залишилась винятково стратегічна ядерна зброя.
росія намагалась якнайшвидше вивезти ядерну зброю, навіть зробила це на 25 днів раніше
рф запланувала це, бо розуміла, що Україна не тільки могла зберігати в себе цей ядерний арсенал, а і в майбутньому зможе ним скористатись. Українське керівництво цілком могло контролювати її зберігання, якби спробувало зберегти хоча б частину, та застосувати її у разі нападу.
Стратегічна ядерна зброя була основною ударною силою радянського союзу в разі повноцінного конфлікту між ним та Західним світом. В Україні розташовувались не тільки тисячі ядерних боєголовок, а й пускові шахти для запуску міжконтинентальних балістичних ракет, які були носіями цієї зброї, та які були спрямовані на США. Але мати на своїй території таку ядерну зброю не дорівнює її контролювати, і тому ми можемо цілком свідомо сказати, що це на відміну від тактичної ядерної зброї.
Україна не мала змоги її собі залишити. Які ж фактори вказують нам на це?
Перший фактор — центр управління цими ракетами. Він містився в москві. Українське керівництво не мало жодного контролю над запуском цієї зброї. Усі коди запуску були саме в москві й навіть без їхнього відома ми не мали змоги їх переспрямувати. У теорії Україна могла розробити власну систему центрального управління та вже потім керувати ними, проте на практиці ніхто цим не займався. Тож у разі ядерної війни ядерні ракети супротивника могли прилетіти на місця базуванням української ядерної зброї, проте ми б не змогли завдати удару у відповідь.
Другий фактор — обслуговування та зберігання зброї. Обслуговування цих ракет є не тільки дуже фінансово затратною справою, а ще й потребує спеціальних технологій, яких в Україні на той час не було. Україна лише виробляла ракети-носії і могла їх обслуговувати, проте для ядерних боєголовок бракувало фахівців. Навчання з догляду за ядерною зброєю є дорогим, а ще й жодна зі світових країн на той час не прийняла б наших учнів. Ціна помилки в разі неправильного обслуговування цієї зброї є надто високою. Також варто додати, що кожна ядерна боєголовка має свій строк служби, а тому рано чи пізно усі ядерні боєголовки стали б небезпечними. Тому окрім обслуговування та зберігання Україні необхідно було б освоїти і виробництво власних ядерних боєголовок, проте це викликало жорстку реакцію з боку міжнародної спільноти й клубу ядерних країн, а ще потягло б дуже великі фінансові витрати на це і роки, ба навіть десятиліття застою.
2 червня 1996 року Україна офіційно втратила ядерний статус
Після приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї та підписання Будапештського меморандуму за сприяння США та росії розпочалось активне вивезення та знищення ядерної зброї та засобів її доставлення. 2 червня 1996 року Україна офіційно втратила ядерний статус, проте іноді в інформаційному просторі з’являються розмови про повернення ядерного статусу, оскільки Будапештський меморандум не став засобом для захисту України.
Чи могли б бути альтернативи меморандуму, скажімо, приєднання до НАТО в обмін на відмову від ядерного статусу?
Початок 90-х став викликом для західних країн, щодо прийняття доленосних рішень стосовно посткомуністичних та пострадянських країн. Країни колишнього Варшавського договору прагнули якнайшвидше стати членами НАТО, проте цей процес був надовго затягнутий. Захід розділився на 2 частини — противників та прихильників розширення НАТО на схід. Тому всередині альянсу не було консенсусу. Україна також могла ввійти в можливий майбутній план розширення впливу альянсу.
Суперечки всередині альянсу сковували приєднання нових країн-членів. Чому ж не було консенсусу щодо розширення НАТО на схід? Найголовнішою проблемою стала можлива реакція росії. Західні країни вбачали в росії молоду і дуже нестабільну демократію, яка будь-якої миті могла звернути з нового демократичного шляху. Особливо вбачали загрозу в російських націоналістах, які мали б змогу використати факт розширення НАТО задля приходу до влади в росії та розпочати нову частину «Холодної війни». Україна в разі початку розширення НАТО піддалась величезній небезпеці з боку проросійського лобі, яке б намагалось усіма силами не допустити прозахідні тенденції в Україні.
Україна на той час залишилась країною з глибоко вкоріненими та розвиненим російським впливом, особливо це можна побачити за результатами виборів до Верховної Ради, які пройшли в 1994 році та показали, що комуністичні ідеї є актуальними серед українського населення. Чому ми кажемо про негативну реакцію росії та про те, що вона б не допустила б приходу НАТО в Україну? Варті згадки події 1993–1994 років, коли росія вперше намагалась забрати собі Крим, та навіть визнала Севастополь частиною рф.
Іншою причиною, чому Україна б не змогла тоді приєднатись до НАТО, стала недостатня робота української влади в цьому напрямку. Більшість зусиль про контакти з НАТО брали на себе опозиційні політики, натомість влада була налаштована рішуче відмовитись від ядерної зброї та була не проти підписання Будапештського меморандуму. На той час вирувала думка, що цей меморандум гарантує безпеку України в майбутньому.
А які альтернативи Будапештському меморандуму бачите ви?
Дата публікації: 24 Жовтня 2023