Михайль Семенко та дві дружини: «… і хочеться, щоби вона була остання».

Лідія Горенко — перша дружина-просвітянка

Зі своєю майбутньою дружиною Семенко познайомився у Владивостоці під час Першої світової війни, де він прожив близько трьох років і служив телеграфістом. У вільний від служби час поет спілкувався з одним хлопцем, а згодом познайомився і з його сестрою Лідою. Дівчина народилась в українській родині переселенців на Далекому Сході й готувалась до вступу в педагогічний інститут. З підготовкою їй радо допомагав 24-річний Михайль. Уже у віці 19 років Горенко вийде заміж за свого  «репетитора». У цьому шлюбі народиться син Ростислав і донька Ірина.

Ірина згадувала про тата в теплому тоні: 

«…Він був байдужий до побуту, до “комфорту”, до страв, але дуже любив свої письменницькі “знаряддя”. Любив подорожі, що давали йому відчуття волі й незалежности від побуту. Вдягався просто, але зі смаком. Його “форма” —  майже завжди костюм і краватка; взимку в останні роки його життя — хутряне темно-сіре кепі й коричневе хутряне пальто з оленя… Зі мною розмовляв завжди українською вибагливою мовою, навіть тоді, коли в багатьох сім’ях моїх шкільних товаришів почали говорити більше по-російськи».

Перший шлюб Семенка тривав 10 років і був зруйнований за ініціативи письменника 

Якось у 1925 році життя занесло його та юну приму театру, акторку Наталію Ужвій на Одеську кінофабрику. Чоловік працював там сценаристом, а Наталія якраз мала отримати нові ролі. На одному з виступів в Одесі Ужвій побачив студент Театральної академії Євген Пономаренко й закохався в неї. Але, як і багатьом іншим шанувальникам, Наталя йому відмовила, хоча за десятиріччя вони будуть разом. Натомість вона не могла не відповісти взаємністю яскравому й епатажному Михайлеві Семенку. Літній роман переріс у щось більше, хоча обоє були одружені. Дійшло навіть до того, що Михайль покинув дружину й двох дітей і пішов жити до Наталії, яка у свою чергу подала на розлучення з першим чоловіком.

Наталія Ужвій — друга дружина («…і хочеться, щоби вона була остання»)

У 1926-у році пара одружилась у Харкові, тодішній столиці радянської України, де Наталя працювала в театрі «Березіль». У шлюбі народився син Михайло, як дві краплі води схожий на тата. Є згадки, що Наталія була вагітна вдруге, але дитина так і не з’явилась на світ. До речі, як казали сучасники, про дітей від першого шлюбу футурист не забував, зокрема брав доньку Ірину на кіностудію і навіть виділив їй роль у епізоді фільму про Шевченка.

Характер другого шлюбу Семенка суперечливий. За спогадами доньки Костя Буревія — Оксани Буревій-Яценко — він нічим не відрізнявся від першого: «Тепер бійки й скандали приймала на себе велика артистка “Березоля”. Усі в “Слові” про це знали, але вгамувати сердитого Семенка ніхто не міг. Вдача в нього була лиха». Однак спогади Оксани не є надійним джерелом. До того ж ніхто  з жителів будинку «Слово» не залишив бодай натяк на те, що в родині Семенка панувала агресія чи відбувалися побої.

Не на руку цим мемуарам грає і осінь 1930-го року

Наталя тоді сильно хворіла й Михайль повіз її на курорт відпочити. Звідти акторка надіслала батькам фотографію і лист: «Навмисне вам не писала, щоби разом послати цю карточку, щоби ви знали, що все минуло і я вже цілком здорова. Зараз уже два тижні, як ми з Семом живемо на Кавказі, гріємося на сонці, набираюся крови, бо я її загубила багато. Почуваю себе прекрасно — Сем дуже про мене піклується, любить. І я щаслива, що живу, тільки скучаю за Михасем». 

Володимир Куліш, син Миколи Куліша, про пару Ужвій та Семенка згадував так: «Не говорячи про фізичну разючість, — красуня Наталя, малий, непоказний Семенко, — вони були абсолютно різних характерів. Уявіть Семенка, як я вже згадав, малого росту, надутого, з незмінною люлькою в зубах, з настовбурченою чуприною, незадоволеного, сердитого не знати на кого й чого… . Пив Семенко здорово, йому допомагали пити приятелі, які в п’яного Семенка довідувались багато такого, що потім стало важким обвинувальним матеріялом у його процесі».

Шлюб Наталії та Михайля тривав десять років і закінчився в 1936

Уже через рік чоловіка арештують у київському готелі «Континенталь». При арешті поета в його номері перебувала й Наталя Ужвій, хоча подружжя вже рік було в розлученні. Донька Семенка Ірина вважає, що акторка мала причетність до арешту батька, тому що її підпис є на відповідному ордері. Однак вагомих доказів причетності Ужвій до цього немає. Можливо, подружжя цивілізовано зустрілося, щоби обговорити якісь питання щодо дитини, адже маленький Михайло залишився жити з матірʼю.

Любов Якимчук, дослідниця життя Семенка, у своєму дослідженні пише: «За рік до розстрілу Михайля в Наталі Ужвій з’явився інший чоловік, який згодом усиновив спільного із Семенком сина Михася. А Михайль начебто хотів повернутися до своєї першої дружини Лідії Горенко й двох дітей: Ірини та Ростислава. Але хто його знає, чого він насправді хотів…Тоді вже застрелився Хвильовий, який написав у своїй передсмертній записці: “Отже, як казав Семенко, ясно”. Обидвом їм було ясно. От тільки що? Що всіх їх винищать чи щось інше?»

24 жовтня 1937 року 

Михайля розстріляли в підвалах Жовтневого палацу за фальшивими звинуваченнями в участі в «українській націоналістичній фашистській терористичній організації».

Щодо подальшої долі Ужвій, то вона вийшла заміж і досягла карʼєрних вершин, фільм «Райдуга», в якому вона грала головну роль, був нагороджений сталінською премією. Її акторською грою захоплювалося і найвище компартійне керівництво Союзу, і навіть президенти США Франклін Рузвельт і Дуайт Ейзенхауер. Павло Тичина не пропускав жодної прем’єри з її участю і присвятив їй натхненні рядки.

У біографії Наталії шлюб із Семенком згадується нечасто, адже жінка була лауреаткою трьох державних премій СРСР, ба навіть мала статус героя соціалістичної праці. Тому репресований письменник міг би зіпсувати загальну картину. Сама Ужвій теж не палала бажанням згадували про це. Померла жінка в 1986 році й була похована на Байковому кладовищі.

Спільний син Ужвій та Семенка, талановитий поет-початківець Михайло навчався на пʼятому курсі факультету міжнародних відносин, коли захворів на менінгіт і помер від нього в 1951 році.