Російська «дружба народів». Ситуація в Литві в 1991 році

 У балтійських республіках рух за відновлення незалежності був одним з наймасовіших з-посеред усіх радянських республік.

Ще в червні 1988 року в Литві був створений рух «Саюдіс», який спочатку негласно, а згодом відкрито боровся за відновлення незалежності Литовської республіки. Організація проводила агітаційну роботу з литовськими громадянами, під її керівництвом відбувалися мітинги за незалежність. 11 березня 1990 році Верховна рада Литовської РСР проголосила незалежність Литви, відновила дію конституції 1938 року й припинила дію радянської конституції на території Литви. Литва стала першою республікою, що проголосила незалежність, проте ні москва, ні Західний світ не визнали її незалежності. Центральна радянська влада намагалася зберегти свій вплив в усіх республіках і не допустити «параду суверенітетів». У середині 1990 року була введена економічна блокада Литви. Блокада негативно вплинула на економічне становище республіки, тому заради зняття блокади верхівка Литви погодилася ввести 100-денний мораторій на Акт відновлення державності Литви, проте вже 2 січня 1991 цей мораторій був знятий. У січні 1991 року в Литву були введені радянські війська для придушення незалежності.

8 січня розпочалося здійснення плану повернення Литви під контроль центральної влади срср.

Прокомуністичний рух «Єдінство», який користувався підтримкою національних меншин — росіян та поляків, — організував масові акції протестів, які були викликані підвищенням цін на продукти й мали на меті в тому числі захопити будівлі державних установ, у першу чергу Верховної ради Литовської РСР. У той самий час у Литву були перекинуті частини спецназу й псковські десантники, які повинні були допомогти прорадянським протестувальникам. Також радянське керівництво через Верховну раду національностей срср виправдовувало введення військ на територію Литви отриманням листів від жителів Литовської РСР, у яких вони нібито просили центральне керівництво «навести порядок». 10 січня Михайло Горбачов висунув ультиматум литовському керівництву, вимагаючи відновити дію конституції срср на території Литви й скасувати дію «антиконституційних» актів. Радянська пропаганда наголошувала, що самі литовські громадяни вимагають «повернути порядок». Так як литовське керівництво не виконало вимог Горбачова, 11 січня радянське керівництво розпочало силову операцію з використанням військових. 

11 січня 1991 року радянські військові почали захоплювати адміністративні будівлі й вузли зв’язку. Головними цілями радянського керівництва було захоплення всіх засобів зв’язку на території Литви, особливо телерадіоцентру й телевежі, а також Будинку друку у Вільнюсі, а відтак — штурм Верховної ради Литовської РСР і арешт усього литовського керівництва. У той самий день був створений Комітет національного спасіння Литовської РСР, який підтримував дії радянських військ. У відповідь на це Вітаутас Ландсберґіс, голова Верховної ради Литовської республіки, закликав громадян Литви захистити незалежність молодої республіки. У перші два дні радянським військам удалось узяти під свій контроль Вільнюський аеропорт, Будинок друку, Департамент охорони краю та багато інших важливих адміністративних будівель. 

Події в ніч на 13 січня стали кульмінацією в боротьбі литовського народу за незалежність.

Саме тоді радянські війська пішли на штурм телерадіоцентру у Вільнюсі. Литовські громадяни намагалися зупинити радянські війська, але ті застосували проти мітингувальників у тому числі бронетехніку й вогнепальну зброю. У захисті адміністративних будівель брали участь і українці. У той день пролилася перша кров: загинуло 14 людей, 700 було поранено, а 3000 отримало пошкодження різного ступеня тяжкості. Так описує події тієї ночі данський журналіст Флеммінґ Росе: «Там я побачив масу людей, багато хто був розгублений, деякі плакали, бо до цього моменту стало ясно: військам удалося прорвати оточення і захопити телевежу. Там я вперше побачив убитих людей. Це були тіла застрелених десантниками. Їх поклали на схилі пагорба, на якому стоїть телевежа».

Зі сторони радянських військ був 1 загиблий, у смерті якого потім звинуватили мітингувальників. Після захоплення телерадіоцентру трансляція литовського телебачення продовжилася в Каунасі, а завдяки ретрансляції литовського телебачення шведським каналом про події в Литві дізнався цілий світ. Зараз 13 січня в Литві — День пам’яті захисників свободи.

Мабуть, само радянське керівництво не було готове до такого результату штурму телерадіоцентру. За планом, наступним кроком мало бути захоплення ВР Литовської республіки, проте радянське керівництво так і не наважилося віддати такий наказ, оскільки зрозуміло, що жертв буде ще більше через небажання громадян Литви миритися з незаконними діями радянського керівництва. У подальшому Михайло Горбачов відкидав свою провину за події в ніч на 13 січня і сказав, що дізнався про них лише вранці, а військам, які брали участь у захопленні, показали наказ, написаний олівцем на папірці, який відразу порвали. Згодом литовська влада провела детальне розслідування тих подій.

Дії радянського керівництва були засуджені як усередині радянського союзу, так і у світі.

Уряди країн Скандинавії висловили литовському народові свою підтримку, а Верховні Ради УРСР, БРСР, РРСФР Казахської РСР засудили дії радянської влади. 14 січня в Москві відбувся багатотисячний мітинг на підтримку литовського народу. Проте реакція інших західних країн була квола, і, на думку багатьох литовських політиків, західні країни не чинили б спротиву повторній окупації Литви радянським союзом. Тільки завдяки зусиллям простих громадян Литва відстояла свою незалежність і свободу. Незабаром радянський союз розпався, і незалежність Литви визнав цілий світ.