Роковини Голодомору: як 92 роки тому знищували українську націю

Цієї суботи, 22 листопада, Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Трагічні події, які ми переживаємо, засвідчують: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви — гідно вшановані.

Закликаємо кожного українця долучитися до вшанування:

• 23 листопада о 16:00 — зупиніться на хвилину. Долучіться до Загальнонаціональної хвилини мовчання, згадавши мільйони життів, забраних голодом.
• Протягом дня — відвідайте місце пам’яті жертв Голодомору у вашому місті чи селі.
• Із настанням темряви — запаліть Свічку пам’яті на своєму підвіконні. Де б ви не були — вдома, в офісі, в окопі чи за кордоном.

Кожен вогник у вікні — це наш вияв скорботи, непохитної пам’яті і твердої віри в майбутнє.

Україна пам’ятає. Світ визнає.

Чому українців вбивали голодом?

Після захоплення влади у 1920 році комуністичний режим зіткнувся із запеклим опором на теренах колишньої імперії. Найбільшою загрозою була Україна, досвід важкої боротьби з українським рухом змусив комуністичний режим для зміцнення свого становища в Україні піти на створення у 1919–1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та певні поступки українському національному рухові. Це дало поштовх до розвитку національної ідентичності. 1920-ті роки стали часом українського культурного ренесансу. Під гаслом «Геть від Москви!» нація формувала самобутні, орієнтовані на Європу культурні традиції, створювала власну систему освіти та обґрунтовувала економічну самостійність.

Проте після партійної боротьби та приходу до влади Сталіна, у 1929 році починається встановлення тоталітарного комуністичного режиму із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих і великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко карався та придушувався.

Чому Україна?

Українська нація, друга за чисельністю в СРСР, була кісткою в горлі імперії. Величезний культурний спадок, власні традиції державотворення та живий досвід визвольної боротьби робили її смертельно небезпечною. Широкі кола інтелектуалів та, що найважливіше, економічно самостійне селянство категорично не сприймали політику комуністів. Тому режим поставив мету: знищити українців як політичну націю, здатну підняти питання про власну незалежну державу. Інструментом для цього злочину було обрано вбивство голодом.

Як? Механізм геноциду

1. Початок (1928–1930): Режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів примусово забирали зерно за мізерними цінами, часто залишаючи їх ні з чим. Одночасно почалася «ліквідація куркульства» — знищення найзаможніших, а отже, найнезалежніших господарств.
2. Опір (1930): Колективізація, що почалася, викликала шалені протести. Упродовж року в Україні відбулося понад 4000 масових виступів, у яких взяли участь понад мільйон селян.
3. Злам (1931): Попри опір до осені 1931 року режим загнав у колгоспи 68 % господарств. В Україні було «розкуркулено» (тобто пограбовано й вислано) понад 352 тисячі родин.
4. Перший голод (1932, весна): Неефективне колгоспне господарювання та тотальні конфіскації призвели до першого голоду. Вже навесні 1932 року від нього померли кілька сотень тисяч українців.

Україна залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. На перші сім місяців 1932-го на Україну припадає 56 % від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі.

Методи

Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВД оточили українські міста та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств.

Ціна 1933-го: рік, що змінив нас назавжди

Наслідки того страшного злочину неможливо осягнути сухою мовою цифр. Менш ніж за один календарний рік — з 1932 по 1933 — Україна втратила мільйони своїх синів і дочок. Точну кількість убитих ми, на жаль, не знаємо й досі. Дослідники підсумовують цифру у 7–8 мільйонів осіб. Найстрашнішим виміром Голодомору стала смерть майбутнього — загибель дітей. Статистика шкіл вересня 1933 року жахає: у багатьох районах за парти не сіли дві третини учнів. Класи стояли порожніми.

Науковці Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи спільно з Гарвардським університетом відтворили карту втрат УСРР у Голодоморі. За даними вчених, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями — Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерла понад половина населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5–6 разів, у Донецькій і Луганській області — у 3–4 рази.

Цей геноцид завдав удару, який ми відчуваємо й досі. Було понівечено генетичний фонд нації, зламано традиційний український устрій, який формувався століттями. Голодомор лишив глибокий шрам у національній свідомості, посіявши страх і психологічні травми, що передавалися поколіннями. 1933 рік став національною катастрофою, відлуння якої не вщухло й понині.