Перші козацькі повстання: за що насправді боровся Северин Наливайко?

Нумо відразу окреслимо дві поширені помилкові тези з нашої теми:

• «Повстання Наливайка» асоціюється з постаттю самого Северина (Семерія) Наливайка — козацького ватажка. Хоча їх щонайменше троє.
• У «повстанні Наливайка» найбільшу увагу приділяють соціальним та національним причинам. Проте національностей на той час немає, а уявлення про соціальні обставини спотворене часом.

Так що ж там сталося в «лихі 90-ті» XVI ст.?

Передісторія до подій 1590-х:

Як самостійна фігура Северин Наливайко вийшов на історичну арену 1594 р. Він формально полишив службу в князя Василя-Костянтина Острозького й організував на Поділлі загін нереєстрових козаків. На чолі своїх загонів у 1594‒1595 рр. Северин ходив у походи на землі в гирлі Подунав’я та до Молдавії. Ця місцина вважалася турецькою зоною впливу.

Такі рейди стали наслідком домовленостей імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ й козаків за посередництва Василя-Костянтина Острозького. Спільність інтересів двох, здавалося б, абсолютно контрастних суб’єктів історичної епохи, полягала в бажанні нашкодити Османській імперії. Детальніше про зв’язок козацьких ватажків з європейським монархом можете ознайомитися в праці Сергія Леп’явка «Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні».

Походи були успішні. Деякі козацькі загони доходили аж до земель сучасної Болгарії. У перервах між ними військо Наливайка перебувало на українських землях  Поділля.  Зауважте, класична дата повстання — 1594‒1596 рр. Але в перший рік нічого такого до повстання взагалі не відбувалося. 

Восени 1595 р. ситуація дещо змінилася чи точніше ускладнилася. На той час Річ Посполита уклала мир з османами. Наливайківців насильно відрізали від театру воєнних дій: базу на Поділлі, де перебували козаки, зайняло польське військо. У відповідь на це Наливайко зі своїми загонами здійснив відомий всім рейд Волинню, Поліссям та білоруськими землями, чим розпочав повстанський «ефект доміно».  

Його козаки добували провіант, чинили грабунки, вимагали визнання козацьких порядків та утримання.  Абстрагуймося від шкільного підручника й дещо з іншого боку погляньмо на ситуацію:  є військо, що складалося з козаків, які постійно воюють. Воно мало свої приватні завдання: походи на турецькі землі — головний спосіб самозабезпечення. 

Геополітика вносить корективи в налагоджену систему.  Наслідок — бурхлива реакція несприйняття. Побачивши приклад «наливайківців», усі незадоволені козаки також піднялися на боротьбу, щоб відстоювати власні права та інтереси. Події 1594‒1596 рр. десятиліттями пояснювали з погляду соціально-класової і/або національно-визвольної боротьби. Мовляв, українські козаки, селяни, міщани нападали на польських магнатів і шляхту — представників експлуататорської верхівки, своїх класових та національних ворогів.

Проте:

По-перше, провідні учасники повстання нічого про власне повстання, як про протидержавну, противладну, протишляхетську, протимагнатську, а тим паче протипольську боротьбу не казали. Дослідники віднайшли джерела, де козацькі ватажки стабільно спілкувалися з королем та військовими керівниками Речі Посполитої — коронним і польним гетьманами. 

На сьогодні нам відомом мінімум про п’ять листів, написаних Наливайком. Останній був віднайдений Ю. Мициком порівняно недавно —  в 1995 р. (Мицик Ю., «Незнаний лист Наливайка»).   

Наливайко написав листа королю Сигізмунду ІІІ, де проявляв до нього відкриту лояльність. У ньому йшлося, що «свавільні» козаки не мають одного проводу, є неконтрольованими. Він навіть виклав проєкт створення першої «Козацької держави». Її завдання щонайменше — розібратися з наявним хаосом, щонайбільше — допомогти Речі Посполитій контролювати свавільний степ. Тобто це була серйозна політична гра, у якій С. Наливайко хотів здобути непогані дивіденди. Зрештою, поляки не повірили в ефективність цієї ідеї.

По-друге, напади мали дуже вибірковий характер. Від них переважно страждали: шляхта (але на певних територіях), окремі магнати (більшість магнатських володінь залишалась недоторканою, їх просто оминали), деякі міста, декотрі релігійні особи. Найголовніше, що нападів зазнавали не лише замки, палаци й фільварки багатіїв, а також їхні слуги, села й тамтешні селяни, майбутні українці та білоруси. 

Прискіпливо прослідкувавши за активністю повсталих, дослідники (П. Кралюк, С. Леп’явко, В. Михайловський,  І. Пасічник) дійшли висновку:

Події 1595‒1596 рр. — це «війна» великих шляхтичів Василя Костянтина Острозького (умовно протектора Наливайка) та поляка Яна Замойського. Велася вона руками своїх клієнтів і слуг. Окремо під час хаосу деякі козацькі ватажки намагались утвердити свій локальний вплив.

Коли стало справді гаряче, до вечірки приєдналися основні сили Речі Посполитої, які її й завершили. На кінець ХVI ст. козаки ще не були настільки організованими, щоб протистояти регулярним військам РП.  Наливайко при цьому вів паралельно свою гру. Хоча, як ми уже писали, козацький ватажок діяв не самостійно. Він командував всього одним козацьким загоном, відданим йому особисто.

У 1594 р. кошовим отаманом запорожців був Б. Микошинський, реєстровців очолював Я. Оришевський, а козацьким гетьманом був Г. Лобода. Останній здійснював загальне командування об’єднаними козацькими військами під час походу до Молдови. В Україні загони Наливайка і Лободи діяли окремо один від одного.

«Обличчя» повстання — Северин Наливайко — ніколи не здійснював загального керівництва козацькими військами ні в зовнішніх, ні у внутрішніх подіях. Надмірну героїзацію, на думку П. Кралюка (стаття «Повстанець чи державник. Міфічний та історичний Семерій Наливайко»), С. Наливайко здобув через «мученицьку» смерть. Або ж правильніше сказати, завдяки постійним хибним її трансформаціям у джерелах. Пізніші історичні джерела на кшталт «Літопису Граб’янки» чи «Історії русів» остаточно закріпили за діячем героїчний образ.

Замість висновку:

1594‒1596 рр. стали предметом героїзації історії України, приводом до спонукання почуття національної гордості. Зараз вони мають стати об’єктом більш ґрунтовного вивчення та формування висновків у контексті глобальної проблеми розвитку українського суспільства. Перші козацькі повстання далекі від національних мотивів. Але вони заклали їх основу на перспективу і їхнє значення не варто недооцінювати.