Мілена Рудницька: українка, яка розповіла світу про Голодомор

Дитинство та юність

Мілена народилась 15 липня 1892 року в місті Зборові, що на Тернопільщині. Її батько закінчив юридичний факультет Львівського університету й працював нотаріусом. Мати ж, за походженням єврейка, займалася дітьми. У 1906 році батько Рудницької помер, вона разом із матірʼю переїхала до Львова, де  здобула початкову освіту вдома, а згодом почала відвідувати класичну гімназію. Через 4 роки Мілена вступить на філософський факультет Львівського університету й здобуде диплом вчительки філософії та математики. 

Союз українок — феміністична організація

Свою карʼєру жінка розпочне в Учительській семінарії у Львові, далі викладатиме на вищих педагогічних курсах. Дівчина перебуватиме в галузі освіти, однак буде залучена й у громадську діяльність — у 1919 році вступить до На­цiональної ради українських жінок у Камʼянці-Подільському. Також Рудницька працюватиме в центральнiй управi Союзу українок у Львовi, Укра­їнському жiночому конгресi в Станiсла­вовi, а також представлятиме укра­їнський рух на мiжнародних жiночих конгресах. Союз українок на той час був чи не єдиною організацією з захисту прав жінок. Важливо, що Союз мав чітку проукраїнську позицію і дотримувався її.

Щодо особистого життя, то дівчина вийде заміж у віці 27 років за адвоката, історика й журналіста Івана Лисяка. Житиме подружжя у Відні й часто прийматиме в гостях Євгена Коновальця та історика Луку Мишугу. Загалом, квартира Мілени та Івана стане центром зустрічей культурної і політичної еліти. Пізніше в пари народиться син Іван Лисяк-Рудницький, який у майбутньому стане відомим істориком і публіцистом. Однак шлюб триватиме недовго — чоловік піде з родини й жінка виховуватиме сина самостійно.

Політична діяльність

У 1928 році Мілена стане очільницею Союзу українок i делегаткою сей­му Польщi вiд Українського нацiональ­но-демократичного об’єднання (УНДО). У парламенті Рудницька щиро відстоюватиме українську позицію, засуджуючи польську владу з її руйнуваннями українських шкіл і політикою «пацифікації», а також наголошуючи на важливості витіснення російської мови й культури. Через таку радикальність Юзеф Пілсудський привселюдно називатиме Мілену «берлінською агенткою».

Та українка вражатиме аудиторію своїм гострим розумом, кмітливістю, наполегливістю та беззаперечними фактами — Україна має право на свою мову й культуру. Вона засуджуватиме тоталітаризм, проводитиме антисовєтську кампанію і навіть матиме шанс поговорити з Муссоліні, після зустрічі з яким напише різку статтю щодо його політики.

Висвітлення Голодомору 

У часи Голодомору Мілена рішуче діяла: стала  заступницею голови Українсько­го громадського комiтету рятунку України, що був заснований у 1933 році у Львовi. Цей комітет був неурядовою організацією, члени якої писали листи до міжнародних організацій і повідомляли про масштаби голоду в Україні, засновували пункти допомоги постраждалим селянам, звертались до світових діячів із проханням допомоги й влаштовували конференції та зустрічі. 

Однак усі ці дії не дали бажаного результату. Тоді Рудницька пішла далі й звернулась безпосередньо до Ліги Націй. Саме Мілена всіма силами намагалась здобути для голодуючих допомогу й привернути до геноциду українців увагу громадськості. І жінці вдалось — вона переконала тодiшнього президента Лiги Нацiй винести питання допомоги Україні на обговорення Ради Лiги Нацiй.

29 вересня 1933 року в Женеві відбулось скликання Ліги Націй за участю 14 держав, і на цій зустрічі Мілена Рудницька теж була присутня та брала слово. Норвегія розуміла всю складність ситуації, адже один норвезький мандрівник Фрiтьйоф Нансен приїздив у Харків у січні 1923 року, щоб допомогти Україні в часи її першого Голодомору (1921–1923 рр.) Фонд Фрітьйофа налічував 250 000 карбованців, за які в Україну ввозили продукти, сільгосптехніку й було побудовано багато дитячих будинків.

Президент Ліги Націй чотири рази брав слово і висвітлював факт геноциду, закликав підтримати Україну, однак Ліга Націй була зацікавлена в співпраці з СССР, а тому лише 4 країни були «за» допомогти нам — Ірландія, Італія, Німеччина й Норвегія. Інші ж 10 країн відмовили, виправдовуючись тим, що Совєтський Союз не є членом Ліги Націй, а тому голод — це його внутрішня проблема. Проте важливим досягненням цього засідання стало фактичне міжнародне визнання Голодомору, хоча й Ліга Націй по-пилатівськи «обмила» свої руки.

Справу українського Голодомору 1933 року передали Червоному Хресту, який звернувся до совєтського уряду з пропозицією надати допомогу в боротьбі з голодом. У грудні 1933 року їм надійшла відповідь від Москви, в якій зазначалось, що голоду немає.

Проте Мілена все ще стояла на своєму — вона виступила на мiжнароднiй конференцiї, наголошуючи на необхідності тиску на совєтську владу. Ось тільки шкода, що всім було байдуже, а провідні світові видання («Нью-Йорк таймс», «Асошіейтед прес») були підкуплені. Мовчала Ліга Націй, а з нею і весь світ.

Пізніше Мілена у своїй працi «Боротьба за правду про Великий Голод» напише: 

«Двадцять п’ять рокiв тому, навеснi 1933-го року, масовий голод в Українi, зорганiзований Кремлем для зламання опору українського селянства  колективiзацiї та для приборкання непокiрливого українського люду дiйшов був до вершкового пункту… Уся Україна, вздовж i впоперек, була дослiвно вкрита трупами… Нема сумнiву, що Великий Голод був найбiльшою катастрофою, яку Україна пережила протягом усiєї своєї iсторiї».

Мілена була приголомшена. Подальше її життя пройшло в еміграції — Краків, Берлін, Прага. У часи Другої світової жінка боролась за відновлення Союзу українок, була однiєю з засновниць Української нацiональної ради, очолювала Український допомоговий комiтет.

Кінець життя Мілени був трагічним

Вона так і не пробачила країнам, які не допомогли українцям у часи Голодомору, а тому у віці 83 років жінка свідомо відмовилась від їжі. Вона померла від голоду 29 березня 1976 року в Мюнхені, де й була похована. Однак після проголошення Незалежності Рудницьку перепоховали у Львові на Личаківському кладовищі. За відданість справі висвітлення масових вбивств українців у день вшанування жертв Голодомору на могилі Мілени завжди горить свічка.