Мері Бек: «Леді з Перших» — перша жінка на посаді мера Детройта й перша українка, яка здобула ступінь доктора права

Мері народилась 29 лютого 1908 року в містечку Форд-Сіті (Пенсільванія, США) у родині українських емігрантів.

Відомо, що сімʼя була родом з Лемківщини й дуже сумувала за Батьківщиною, проте навіть за кордоном не забувала про своє коріння — батьки дівчинки зберігали рідні традиції та звичаї, розмовляли з дітьми українською, навчали їх поезії Шевченка. Забігаючи наперед, зазначимо, що  Мері навіть у 90-річному віці памʼятатиме вірші Кобзаря і декламуватиме їх на зібраннях української громади. Для батьків майбутньої адвокатки було важливим, щоб їхні діти навчались в Україні. Так у віці 13 років Марію та її брата Івана було відправлено у чортківську й коломийську гімназії. На Батьківщині дівчинка додатково вступила до «Пласту» у 13 курінь ім. Орисі Завісної та навчилась танців у Василя Авраменка, так званого «батька українського танцю». 

У віці 17 років Мері повернулась до США й вступила до Пітсбурзького університету. Паралельно з навчанням дівчина з братом стали співзасновниками недільних шкіл українознавства для дітей: у перших двох школах діток навчала Мері, у інших двох — Іван. Згодом ці школи стали мегапопулярними, адже Маруся вміла зацікавити дітей. До того ж навчальна програма не була сухою, а включала і спів, і танці, і гру на мандоліні, якій дівчина навчилась в Коломиї.

«Либонь, найбільш величний момент, який мені довелося пережити»

Українка успішно закінчила університет, ба навіть стала першою жінкою українського походження в ньому, яка здобула ступінь доктора права. 

Через 17 років у карʼєрі Бек прослідковуються неймовірні успіхи, адже вперше за 250 років існування міського самоврядування Детройта жінка була обрана членкинею ради, хоч і з пʼятого разу. А вже через рік українка перевершить цей здобуток і стане меркинею міста на цілі два десятиріччя! (1950–1970 рр).

Жінка прокоментувала це так: «Це, либонь, найбільш величний момент, який мені довелося пережити».

Загалом, у громадській діяльності Мері пробуде доволі довго. За цей час вона сприятиме збільшенню кількості жінок у місцевому самоврядуванні, таким способом борючись із сексизмом і дискримінацією. Наприклад, Бек вперше в Детройті призначить афроамериканку у наглядову раду міста. Українка дбатиме про екологію міста, чистоту питної води й збереження памʼяток культури та архітектури, розвиватиме молодіжний спорт, щоби діти з малозабезпечених сімей змогли знайти себе в цьому.

Новаторством Бек можна назвати «скриньку лихослівʼя»

Працюючи лише в чоловічому оточенні, жінка вирішила, що просто необхідно створити скриньку для збору штрафів із депутатів за лайливі слова. Навіть за, здавалося б, необразливі «чорт забирай» та «прокляття» чоловіки платили гроші. Всі отримані кошти йшли на благодійність. Щодо політики, то Мері також голосуватиме проти оплати подорожей містом для чиновників, вважаючи це марнотратством. Що ж до української діаспори, то Мері всіляко їй допомагала — заснувала 26-ий відділ Союзу українок Америки у 1933 році, редагувала український журнал «Жіночій світ» (1932–34 роки), куди й сама писала під псевдонімом Маруся Синенька. На жаль, журнал не проіснував довго, але став початком створення жіночої преси, як от «Наше життя» чи «Українські зорі». Співпрацювала з українською газетою в Торонто  «Вільне слово».

Жінка керувала українським павільйоном на всесвітній виставці  «Прогрес сторіччя» в Чикаго у 1933–1934 роках, що стала однією з найвизначніших подій для української діаспори того часу. Мері заснувала декілька літературних конкурсів, названих її іменем, а також Українську літературну премію, що існує і нині. Важливо, що пані меркиня цікавилась рідними творами, а тому у 1959 році Іван Багряний особисто вручив їй свою книгу «Тигролови».

У 1970 році Мері обрали віце-президенткою українського уряду за кордоном

А через чотири роки вона  стала виконавчою директоркою Укрінформбюро, що презентувало українську громаду й Україну перед вищою владою США. За популяризацію Батьківщини й привернення уваги світу до України українська діаспора називала Бек «борцем за свободу». Будучи чудовою ораторкою і маючи прізвисько «златоуста», Мері Бек у своїх промовах часто згадувала Україну та її важке становище, просячи інших не залишатись до цього байдужими.

Одним із найцінніших внесків Бек для українців є інтервʼю жінки з кобзарями-корифеями — композитором, диригентом і керівником Капели бандуристів ім. Т. Шевченка Григорієм Китастим, його заступниками Євгеном Цюрою, Гаврилом Махинею та Петром Китастим. Запис 1983 року, на щастя, зберігся і є у вільному доступі на ютубі.

На схилі років жінка полишила свою керівну діяльність, однак про неї саму не забули! Із 85-річчям колишню очільницю Детройта привітали чотири американські президенти — Джеральд Форд, Джиммі Картер, Рональд Рейган і Джордж Буш.

Рональд Рейган сказав наступне: «Ваша відданість і посвята здобули вам пошану серед усіх, хто вас знає. Ви –— натхнення для всіх нас».

Мері Бек була почесною громадянкою Балтимора, Сан-Франциско, Лос-Анджелеса, Вінніпеґа, Сіднея, а завдяки великій підтримці українців наша громада нагородина жінку відзнаками уряду УНР і Світового конгресу українців. 

В Україні жінка буде ще двічі — у 1980-х, щоби відвідати могилу Шевченка, і у 2003 році, щоби отримати медаль святого Володимира.

Померла Мері 30 січня 2005 року в місті Клінтон Тауншип у Мічигані й  була похована на православному кладовищі Саут-Баунд-Брук у Нью-Джерсі поруч зі своїм братом Іваном, який, як казала сама Мері, «ціле життя стояв поруч мене».

У жінки не було дітей, адже її хлопець сказав, що не може поєднати шлюб і політику, а тому Мері, як і він, обрала карʼєру. Але рід Беків не закінчився — родичкою пані меркині є Надія Бек, матір депутатки Коцюбинської селищної ради Ірини Федорів.

У нашій шкільній програмі, на жаль, Мері немає

Наразі портрет нашої Мері Бек прикрашає Залу слави міської ради Детройта, там вона відома як «Леді з Перших», а також її імʼя є в списку визначних жінок штату Мічиган. Гріє душу, що на сайті Детройта є окремий файл під назвою «Урок про Україну», який входить у шкільну програму й пропонує учням ознайомитись із культурою і історією нашої країни.

У нашій шкільній програмі, на жаль, Мері немає, тому наше завдання — поширювати інформацію про цю сміливу й розумну жінку, яка зробила значний внесок у розвиток української діаспори й залишила після себе добру памʼять на довгі десятиліття.