Катерина Десницька. Дівчина з Луцька, що стала принцесою Таїланду
Катерина Десницька народилася 27 квітня 1886 року в заможній волинській родині, однак життя її було непросте: вона мала багато братів і сестер, а у віці всього двох років залишилася без батька, впливового й поважного члена Луцького окружного суду. Після смерті чоловіка мати Десницької продала все майно й вирушила шукати краще життя в Києві. Попри бідність, Катерина здобула гарну освіту, закінчивши найкращу в Києві Фундуклеївську жіночу гімназію, з якої вийшли такі жінки, як засновниця жіночого руху в Україні Софія Русова й українська вокалістка Надія Забіла-Врубель. Після того Катерина закінчила курси медсестер.
У 1904 році, під час російсько-японської війни, Десницька пішла на фронт медсестрою. Там вона проявила свою надзвичайну сміливість і по закінченні війни отримала заслужену нагороду — Георгіївський хрест за мужність.
На той момент цю нагороду отримали лише чотири жінки. Катерину запросили на імператорський бал георгіївських кавалерів, де вона зустріла Чакрабонґсе Буванафа — сина короля Сіаму Рами V, курсанта Академії Генерального штабу. Є версія, що з Катериною він був знайомий і раніше.
Хоч би то як, на балу принц, недовго думаючи, покликав красуню українку на танець. Так зародилося їхнє кохання. Чакрабонґсе не міг відірвати очей від стрункої постави Катерини, її блакитних очей і пишного волосся. Наступного дня він приїхав до Десницької і подарував елегантну сумочку від Карла Фаберже, оздоблену її ініціалами. У той час їй було 19 років, а принцу — 22 роки.
Варто зазначити, що гонорова волинянка не відразу кинулася на шию принцові: вона відмовлялася виходити за нього заміж, рідко відповідала на листи, та Чакрабонґсе не здавався: приїжджав до Катерини на імператорській кареті, дарував подарунки, палко писав про свої почуття: «Мені ніхто не потрібен, крім тебе. Якби ти була зі мною, все було б чудово і ніщо не могло б затьмарити мого щастя», тому через певний час Катерина відкрила своє серце. Вона ніжно називала коханого принца «лек», тобто «маленький».
Батьки ж принца не підтримували його зустрічей з Катериною, але закоханих це не зупинило. Не зупинили їх і різні релігії: Десницька сповідувала православʼя, а Чакрабонґсе — буддизм. Хлопець усім серцем покохав дівчину, а тому, незважаючи на заборону батька, таємно обвінчався з нею в церкві Святої Трійці в Стамбулі, за що його швидко викреслили із заповіту Королівства Сіаму, тобто він і його нащадки втратили право на престол, проте він не був позбавлений палацу.
Катерині життя а палаці подобалося. Хоча вона була байдужа до розкоші, це було набагато краще, ніж мешкати в тісній квартирі з дванадцятьма братами й сестрами. Завдяки своїй вихованості й добрій вдачі дівчина відразу завоювала прихильність усіх навколо. 28 березня 1908 року вона народила принцові сина Чулу. А втім, це ніяк не змінило стосунків подружжя з батьками принца: король не міг пробачити синові, що той обрав у дружини православну простолюдинку, тому їх не запрошували на сімейні прийоми.
Слава про милу й сердечну Катерину Десницьку ширилася країною. Незабаром навіть королівська свекруха не могла цього ігнорувати й запросила невістку на зустріч. Що ви думаєте? Жінка була приємно вражена: Десницька знялася на манерах, займалася благодійністю, була ерудована, вивчала звичаї і традиції Таїланду, поважала його культуру й старалася впроваджувати в неї і свої рідні українські мотиви, зокрема в галузі одягу й інтерʼєру.
Пізніше свекруха надсилала Десницькій подарунки, робила компліменти й зрештою офіційно визнала її своєю невісткою.
Офіційно принцесою Сіаму Катерина стала тільки після смерті батька Чакрабонґсе, коли на престол зійшов його старший брат Вачіравуд, який визнав шлюб молодшого брата й призначив його керівником Військової академії і Генерального штабу сіамської армії, а Катерині присвоїв найвищий титул Чула Чом Клао (повноправна принцеса).
Подружжя було щасливе, багато подорожувало: Лондон, петербург. У 1911 році вони навіть офіційно відвідали Київ і Здолбунів. А втім, радість не тривала довго. У 1918 році 35-річний принц закохався в свою племінницю — 15-річну спадкову принцесу тайку — і заявив, що має намір узяти її за дружину. Горда волинянка не прийняла цього рішення, а тому після 12 років спільного життя подала на розлучення. Вона відмовилася від запропонованого їй статусу другої дружини й чималого утримання, натомість обрала офіційні аліменти й свободу. Однак це було ніщо порівняно з тим, що їй не віддавали сина, спадкоємця престолу.
Жити в одній країні з колишнім чоловіком Катерина не могла: усе нагадувало старі часи, а тому вона в 1919 році покинула Сіам й поїхала до свого брата Івана в Шанхай, щоб працювати в Червоному Хресті. У Шанхаї волинянка купила будинок і вдруге вийшла заміж. У 1937 році подружжя переїхало до США, проте родинного щастя жінка так і не знайшла. Тим часом принц Сіаму марно намагався узаконити свої стосунки з коханкою: через близьку спорідненість це зробити було неможливо, до того ж суспільство не сприймало нової пасії, бо все ще памʼятало Катерину. Брат-король не підтримував Чакрабонґсе. Прожили разом племінниця й дядько всього два роки. Під час морської подорожі у 1920 році принц захворів на запалення легенів і помер у віці 37 років.
Приїхавши на похорон, Катерина дізналася, що колишній чоловік не згадав її в заповіті й віддав усе коханці.
Короля це не влаштувало, і він розділив майно Чакрабонґсе на три частини: Десницькій, коханці й сину Чулі. Чула зустрічався з матірʼю нечасто, але їхні стосунки були досить теплі. Вони листувалися, і вона розповідала йому щиро: «Знаєш, я залишила Сіам з усмішкою, хоча серце моє розривалося від болю. Твій батько помер для мене того дня, коли я виїхала з нашого палацу».
Доля первістка Чакрабонґсе Чули була щаслива: він закінчив Кембридж, працював істориком, мав сімʼю, досліджував своє родинне дерево, пишався українським корінням. Його дочка Наріса зацікавилася Катериною й згодом написала про бабусю книгу, яку назвала «Катя і принц Сіаму». Катерина Десницька прожила 74 роки й померла від серцевого нападу (є версія про отруєння) у Парижі в 1960 році.
Дата публікації: 11 Липня 2023