Історія без брому: життя Володимира Винниченка. Частина 1

Народився Володимир Кирилович 16 липня 1880 року в Єлисаветграді, що нині Кропивницький. Ще з дитинства Винниченко завжди був здібним учнем, водночас маючи неймовірно гостру вдачу.

Він постійно конфліктував з викладачами Єлисаветградської гімназії, які намагалися зробити з учнів типових російських інтелігентів.

Через вибрики Винниченкові довелося достроково випуститися з гімназії.

Надалі бунтівний дух Винниченка лише зростав: його двічі виключали з університету св. Володимира за участь у політичній діяльності, тричі заарештовували і тричі він тікав від переслідувань до Австро-Угорщини, однак постійно повертався до революційного життя в Київ. З усього цього, зокрема, відмічу співорганізаторство Української соціал-демократичної робітничою партії (УСДРП) 1905 р., де серед ініціаторів був, у тому числі, Симон Петлюра.

Винниченко не забував і про письменницьку діяльність: 1899 р. були невдалі спроби видати поему “Софія”, однак першу публікацію світ побачив 1903 р. (збірка “Повісті й оповідання”). Вже тоді Володимир Кирилович стояв перед дилемою Євгена Маланюка у виборі між літературною та революційною діяльністю. Спочатку він надав перевагу політиці. Він нелегально завозив революційну літературу й брошури через кордон та брав участь в громадській організації культурно-освітнього спрямування “Просвіт”.

Вже 1907 р. ситуація змінилася: через загрозу арешту Винниченко разом з дружиною емігрували до Парижу, де розквітла саме письменницька діяльність.

Одна за одною виходили п’єси, серед яких найвідомішими є “Дисгармонія”, “Мементо”, “Дорога красі!”. Разом з тим у чоловіка прокинувся і відверто комерційний інтерес: за українські твори платили мало, тоді як російські приносили багато доходу, і не секрет, якій саме мові надав перевагу автор. Це викликало побоювання в його товариша Євгена Чикаленка, відомого українського мецената, і він переконав Володимира Кириловича видавати твори все ж обома мовами.

За цей період він декілька разів підпільно перебирався до Києва, і одного разу потрапив у пастку: 1914 р. почалася Перша світова війна, і кордон російської імперії перетворився на фронт. Якби розшукуваного й нелегального мігранта Винниченка помітила жандармерія, все могло б закінчитися дуже погано, проте на руку діячу зіграло членство в УСДРП. Завдяки отриманим знайомствам він роздобув фальшивий паспорт і поселився в москві, де тихо ховався під статусом “непризивного”. Тривало це аж до 1917 р., коли почалися загальновідомі події.

Після утворення Центральної Ради і маніфестацій у Києві Винниченко не витримує і приїжджає до Києва. Завдяки своїм неабияким інтелектуальним та організаторським навичкам і вмінню полемізувати він швидко здобув авторитет. Так, його обрали лідером УСДРП. Вже згодом він отримав посаду заступника голови Центральної Ради (М. Грушевського), а 28 червня 1917 р. він очолив Генеральний секретаріат, який виконував функцію уряду. Саме ідеї Володимира Кириловича лягли в основу Другого, Третього та Четвертого Універсалів УНР. І це ще не все.

Міжнародні відносини УНР не пройшли без його залучення: проводилися переговори з країнами Антанти, і навіть Брестський мир 1918 р., який визнавав незалежність УНР, не обійшовся без Винниченка.

Вже після звільнення території України від більшовиків стало очевидним, що Центральна Рада не спроможна керувати країною, і це стало причиною гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. Керманич Української Держави Павло Скоропадський навіть запропонував Винниченкові посаду прем’єр-міністра у своєму уряді, однак наш діяч відмовився та перейшов в опозицію, зайнявши вичікувальну стратегію. Вона спрацювала: населення, незадоволене окупаційним режимом Німеччини, паралельно з її поразками перед Антантою, все більше розхитували позиції гетьмана, тож у листопаді 1918 р. була утворена Директорія УНР, очільником якої став, як не дивно, саме Володимир Кирилович. І вже 14 грудня 1918 р. Гетьманат був повалений ーвідбулася реставрація УНР.

І саме час відповісти на доволі очевидне запитання багатьох читачів: як так сталося, що про постать, яку ми назвали вкрай суперечливою, досі не було сказано нічого поганого? Чому тогочасного авторитета так мало згадують зараз? Пора розповісти про утопічні фантазії політика та відірваність від реального життя, що обернулися перепонами для української державності. 

Добре відомо, що саме через погляди Винниченка й інших соціалістичних лідерів УНР не розвивала обороноздатність.

Сам Володимир Кирилович писав: “Не своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій”. Неважко здогадатися, чому саме більшовики так легко захопили Україну 1917 р. Погляди Винниченка відзеркалювалися і в його Четвертому Універалі, де він закликав розпустити армію та задовольнятися народною міліцією, “щоб військо наше служило охороні робочого народу, а не бажанням пануючих верств”. Геніальне рішення, і що найгірше, це ще далеко не все. Продовження в наступній частині.