«Самоідентифікація українців стоїть на трьох стовпах: це наша мова, наша література й наша історія». Інтерв’ю з Олександром Педаном про важливість вивчення історії України
Чому росії путіна так важлива Україна?
“ Тому що вони мають імперські погляди. Вони вважають, що вони велика імперія, а велика імперія повинна мати велику історію. І тут Україна їм усе наламує: ми з’явилися раніше, ми фактично їх і створили через помилку. Вони постійно підтасовували, змінювали, переписували історію. Московське царство у свій час стало Російською імперією, до складу якої потім увійшли інші держави. У них немає історії, і вони це розуміють. путін цього боїться, і щоб йому правити й далі й стати імператором, яким він хоче бути, історію треба переписувати. А переписати історію вони можуть, лише знищивши українців.“
Як відомо, підручники історії часто переписуються, акценти та наративи змінюються. Як має викладатися історія України в школі, на вашу думку?
– Розпочнімо з початку. Я закінчував, уявіть собі, російськомовну школу школу в 1997 році й можу сказати, що на той момент історія України точно не була ще реаналізована правильно після розпаду Радянського Союзу: акценти були інші. Принаймні, мені вона точно тоді була нецікава, на жаль. Тому я зараз намагаюся це надолужити самотужки, читаючи книжки. На жаль, мене до цього змусила ситуація в країні. З одного боку, мені соромно, а з другого — я своїм прикладом показую, що ніколи не буває пізно. Те, що я пам’ятаю, — це нудні контурні мапи, якісь стрілочки на них і дуже багато тексту. Зараз, коли читаю книжки з історії, я дивуюся, наскільки в нас цікава історія. Разом з тим розумію, яка вона складна, бо Україна переходила, на жаль, з рук у руки різних країн, наших сусідів. На нас постійно був вплив, у нас мінялися гетьмани. Фактів настільки багато, що все це опанувати й запам’ятати дуже важко. Тому мені здається, що історію треба дробити на шматки і розпочинати викладати з дуже важливих історичних фактів. Треба спрощувати подачу інформації й шукати якусь інтерактивну форму. Світ змінився, і контурні карти нове цифрове покоління точно не буде сприймати, тому, мені здається, треба використовувати і кінофільми про історію, які мають бути спільно розроблені з міністерством культури, міністерством освіти, кіноспілкою і нашими режисерами й акторами, і якісь VR-технології, і комп’ютерні та мобільні ігри і так далі. Нам треба знаходити нових героїв, не тільки козаків. Їх не треба створювати — їх треба знайти в нашій історії і героїзувати.
У які міфи радянської, російської пропаганди ви раніше вірили?
– Насправді шкода, але я практично нічого не знав про Голодомор в Україні, бо це приховувалося. Найголовніший міф, напевно, який досі використовує російська пропаганда і який активно діє на території росії, — це Друга світова війна, яку ми тут до останніх років називали великою вітчизняною, і святкування 9 травня, хоча насправді капітуляція відбулася восьмого. Це все те, що впливало на нас і з чим було важко розійтися. Після того я вже спілкувався віч-на-віч з бабусями й дідусями моєї дружини, і вони розповідали, як радянський союз забирав останню їжу під час того самого Голодомору або під час Другої Світової. Просто волосся стає дибки, коли чуєш про ці всі речі. Тепер усе почуте корелює з тим, що ми бачимо зараз, під час повномасштабного вторгнення, і я взагалі тепер нічому не дивуюся.
Чому вивчати історію важливо та потрібно?
– Насправді мені здається, що самоідентифікація українців стоїть на трьох стовпах: це наша мова, наша література й наша історія. Не знаючи історії, ти не можеш іти в майбутнє: тобі треба на щось опиратися. Історія є фундаментом, і, коли ти знаєш історію України, тобі ясно, наскільки раніше тут з’явилася державність порівняно з Московським князівством, коли в нас з’явилася демократія, свобода вибору і так далі. Дуже багато зайвих запитань відпадає, коли просто знаєш історію. Історія — це дуже сильний аргумент, наприклад, проти російської пропаганди.
Який період історії, діяч вам подобається найбільше?
– Мені дуже подобається козацтво. Узагалі все те, що відбувалося тоді, дуже нагадує те, що відбувається зараз. В Україні в якусь мить, окрім наших ЗСУ, професіоналів, з’явилися ТРО, ДВТГ, люди, які дуже швидко опанували іншу спеціальність, і саме завдяки цьому ми зараз маємо, напевно, першу армію в світі, за що їм подяка. А з персоналій мені подобається гетьман Петро Сагайдачний. По-перше, він був дуже потужним полководцем. По-друге, він уже тоді розумів, що треба було брати Москву, і майже довів цю справу до завершення. Шкода, що ми тоді їх не приструнили. Я думаю, що росіяни про це ніколи не згадають: у їхній історії цей факт «чомусь» замилений.
Що порадите почитати, переглянути, послухати про історію України?
– Звісно, багато книжок, як на мене. Є основи, з яких можна розпочати людям, які хочуть вивчати історію для себе. По-перше, це праця Ярослава Грицака, яка написана доступною мовою. До неї є певні претензії від професіоналів, але я більше за те, щоб вивчати історію простим методом, поступово поглиблювати свої знання, ніж за вивчення складних текстів. По-друге, мені все ж таки подобається книжка Миколи Аркаса «Історія України-Руси», дуже легко написана. Я вважаю, що з неї теж можна розпочинати шлях вивчення історії України. Можна також послухати-подивитися братів Капранових, а також багато сучасних молодих істориків, які легко пояснюють ті чи інші історичні факти.
Якою сторінкою в історії України ви пишаєтеся, а якої, навпаки, соромитеся?
– Я пишаюся, мені подобається історія Русі як така, бо ми були перші на цій землі. Мені також подобається, що ми взагалі започаткували дуже багато чого: і писемну мову, і державність, і основи демократії — Конституцію Пилипа Орлика. Ми маємо стовпи, якими ми можемо й маємо пишатися, про які мають знати всі. У нас дуже потужна й велична історія.
За що мені соромно? Та, звісно, за радянщину, бо насправді все XX століття Україну як таку не те що принижували — її знищували, намагалися асимілювати, зросійщити, винищували українських митців, політиків, літераторів, їх вивозили, репресували, вбивали. Ми дуже багато втратили, на жаль, через радянський союз і країну-терорист росію. Отже, мені не соромно, мені дуже шкода. За нашу історію мені не соромно.
Яку історію України напишуть наші внуки?
– Я оптиміст і вірю, що після перемоги навколо України в Європі буде крутитися все: ми або ввійдемо до складу ЄС і будемо на них сильно впливати, або створимо якийсь незалежний союз з іншими державами, з якими нам по дорозі. Ми бачимо, що є багато європейських держав, які нас поважають, підтримують, які вдячні нам за те, що ми зупинили ворога, готові з нами співпрацювати в майбутньому. Узагалі, світ змінюється, і мені здається, що з майбутньою відбудовою країни й інвестиціями ми будемо сильною незалежною країною. Ми ввійдемо в історію, і колись нас будуть згадувати, як зараз згадують Сингапур або японське диво після війни. Я більше хотів би орієнтуватися на японське диво — на те, як Японія оговталася після Другої Світової війни й вийшла на зовсім інший рівень. Я впевнений, що колись про нас теж так будуть писати.
Дата публікації: 20 Листопада 2022