Іскра прогресу: як розпочалась електрифікація України

Уперше в Україні електричне світло запалилось у 1878 році в токарному цеху залізничних майстерень Києва

Цей процес розпочав інженер-залізничник Олександр Бородін. Йому пощастило відвідати всесвітню виставку 1878 року в Парижі. Там серед різноманіття винаходів він побачив дугові лампи Яблочкова. Ними були всіяні павільйони й проспекти, підсвічуючи експонати. Бородін побачив у них потенціал і розпочав вивчати їхній принцип роботи.

Перша електростанція загального користування запрацювала в Києві в 1890 році. Тоді світло провели лише до державних установ й осель найзаможніших містян. Поступово освітлення ширилось. Невелика кількість містян відчула зміни в повсякденному житті. Світло з’являлось на заводах, залізничних станціях і вокзалах. Поступово почали освітлюватись театри, готелі, площі й невелика кількість будинків. До прикладу, світло провели в майстерні Дніпровського пароплавства й парку Шато-де-Флер, на місці якого зараз стоїть стадіон «Динамо». У 1892 році запустили першу лінію київського трамвая — довжиною в 1,5 кілометри. З одного боку, підвищували ефективність промисловості. З іншого, ширились думки, що електроенергія полегшить життя кожного, особливо жінок(у плані хатніх обов’язків). Утім, до цього було ще дуже далеко.

Не Києвом єдиним

Влада міст вбачала в електрифікації можливість поповнити скарбницю, розв’язати місцеві питання та підвищити статус. Процес стрімко йшов у Львові, Полтаві, Катеринославі, Харкові й Одесі. Першу електростанцію для користування звичайних громадян збудували в Полтаві  в 1888 році. У Львові така почала діяти з 1894 року, з нагоди відкриття Крайової виставки. Вона живила трамвайні лінії від залізничного вокзалу до місця проведення виставки. До цього були освітлені лише важливі адміністративні будівлі — як от Сейм й Ощадна каса. Наступний етап електрифікації Львова пов’язаний зі спорудженням нового театру. У 1900 році в підвалі будівлі Міського театру встановили обладнання, завдяки якому вистачило потужностей освітити не лише її, а й прилеглі вулиці та будинки.   

З кінця XIX століття міська влада Вінниці жваво обговорювала плани створення так званої «електричної залізної дороги». На увазі мали трамвай, прибуток з якого перевищував кінні перевезення в 20 разів. 14 жовтня 1912 року його нарешті випустили на маршрут. Він з’єднав обидва береги річки Південний Буг і полегшив пересування вінничан.  У 1910 році у Вінниці будують електростанцію та встановлюють на вулицях 36 електричних ліхтарів. Освітлення на центральній вулиці було ввімкнене до другої години ночі.

У Харкові ці процеси розпочались із 1897 року. Тоді було запущено в роботу першу електростанцію. До цього з 1884 року працювала лише динамо-машина, яку використовував купець Пащенко-Тряпкін для власних потреб. У вересні 1896 року розпочали встановлення ліній дротів і підключення приватних осіб. Таких виявилось 150 — з необхідністю запалити 4000 лампочок. Планувалось, що освітлення на вулицях буде вмикатись із настанням сутінок і вимикатись опівночі.

До поширення електричного освітлення Київ й інші міста використовували гасові ліхтарі

Це коштувало дорожче й було менш ефективним. Гас створював ризики пожеж і міг зашкодити здоров’ю містян. Люди спеціальної професії — ліхтарники, з настанням сутінків ходили вулицями й запалювали гасові ліхтарі. Для цього вони мали палицю з палаючим гнітом на кінці. Для електричного освітлення було достатньо джерела струму й дротів, підведених до дугових ламп. Тож скоро цілу професію замінить просте натискання на кнопку чи важіль.

В оселях електричне освітлення мало свої недоліки. Ультрафіолетове світло було надто яскравим і заважало побутовим справам. Для цього лампи відставляли якомога далі чи використовували спеціальні плафони. Гасові лампи давали не так багато світла, але воно було м’якшим і приємнішим для ока. Поряд із гасовими лампами до приходу електрики використовувати воскові чи парафінові свічки. Останні під час горіння виділяли шкідливі для здоров’я речовини. Виготовляли свічки представники спеціального фаху — свічкарі.

До появи електроенергії в людей були зовсім інші розваги й повсякденне життя

Перший телевізор у СССР зберуть у 1932 році, масові з’являться лише за десятиліття. Люди витрачали час на читання газет і прослуховування радіо. Саме так вдома вони могли дізнатись новини й розважитись. Холодильників не було. Купували стільки їжі, щоби вона не встигла зіпсуватись. Коли було прохолодно, могли зберігати щось на балконі. Страви готували не на електричній плиті, навіть не на газовій, а на чавунній. ЇЇ топили дровами чи вугіллям.

Дещо іншою ситуація була в селах. Улітку селяни займались господарством, тож не мали часу на дозвілля. До цього додавались складні побутові умови.  Узимку світловий день був коротший, жінки замість роботи могли займатись рукоділлям. Вони шили, вишивали, ткали чи плели, запаливши свічку або гасову лампу. Окрім нестачі світла, для читання перешкодою була неграмотність населення. Джерелом не лише світла, а й тепла була піч. Продукти зберігались у погребі чи в коморі, де було прохолодно. Білизну прали у великій діжці чи найближчій водоймі, використовуючи замість мила золу. Появу більшості зразків побутової техніки не можна було уявити.

До сіл електрифікація дісталася значно пізніше

Руку до цього доклав Совєтський союз, звертаючись до  ленінського гасла: «Комунізм — це совєтська влада плюс електрифікація всієї країни». Тут він не збрехав. Та його комунізм турбувався здебільшого про темпи індустріалізації, а не про побут людей. У 1919–1924 створили акціонерне товариство «Електрика». Воно мало сприяти будівництву електростанцій, видавати кредити й інформувати населення. Створювались «комітети допомоги електрифікації» та бюро пропаганди з 3–5 осіб. Вони мали проводити доповіді й бесіди з селянами про переваги електроенергії. Справа просувалася складно. Селяни витрачали в рік 3–4 карбованці на гас, а щоби мати електрику — потрібно було заплатити 50–75 карбованців із двору. В українському селі головними джерелами світла залишились гасові лампи, свічки й полум’я з печі.  У цей самий час модернізувались чи будувалися «з нуля» 20 теплових та 10 гідравлічних електростанцій. Розрахований на 10–15 років план перевиконали. Але його результати майже не вплинули на пересічного селянина. За 30 років потреба все ще не була задоволена. Під час хрущовської семирічки 1959–1966 рр. питання світла в колгоспах стояло гостро, що вже говорити про людські оселі.

Одноразова підтримка: приват 4149499158805604

монобанк: 4441114464261468

банка моно: https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy

Патреон: https://www.patreon.com/history_

BuyMeACoffee: https://bmc.link/ukrainehistory