Дорогий друг Радянського Союзу: як прихильник комунізму побачив Голодомор в Україні

Палкий любитель комунізму

Малкольм Маґґерідж народився 24 березня 1903 року в Сандерстадті, графство Суррей(Англія) в сім’ї політиків Генрі Маґґеріджа й Анні Булер. На жаль, інформація про дитинство і юність героя нашого матеріалу повністю відсутня. Ходили чутки, що в молодості він заслужив репутацію пияка, затятого курця, бабія і комуніста. Нам відомо, що в 1924 році 21-річний Малькольм закінчує факультет природничих наук у Селвін-коледжі Кембриджського університету, після чого вирішує поїхати в Індію, що тоді перебувала під протекцією Великої Британії, — з метою викладати літературу. За кілька років письменник повертається на батьківщину й одружується з Кетрін Доббз, яка разом із ним візьме участь у подорожі до СРСР у 1932 році.

Але чи було це вибором із власної волі? Як сталося, що молодий хлопець вирішує поїхати в Москву?

Нам відомо зі спогадів Маґґеріджа, що він був прихильником комуністичних ідей. Мабуть, не варто дивуватись цьому, оскільки прибічників комунізму в 1920–1930-х роках у тогочасному світі було чимало, що пов’язано з настанням Великої депресії та краху багатьох економік країн. Мільйони людей мали відчуття несправедливості, були розчаровані системою, яка розвалювалась на шматки. Ось як згадує сам Малькольм:

«Я вважав, що капіталістична система та її спосіб життя були в повному хаосі. Але де ж була альтернатива? Звісно, в СРСР. Очевидно, що там також, з вибухом революції, яку я, тоді дитина, добре пам’ятаю, це був час великого піднесення. Царський режим уважали одним із найавтократичніших і найжорстокіших режимів західного світу, отже революція виглядала чудовою.Вона мала принести волю, селяни мали дістати землю і усілякі інші блага …»

У пошуках роботи Малькольм влаштувався в газету The Manchester Guardian

The Manchester Guardian, очевидно, сповідувала комуністичні ідеї. Газета отримувала досить багато всілякої інформації з Росії. Малькольм відчував сильне бажання побачити СРСР і навіть — хоч це здається цілковитим божевіллям — залишитися жити там. Мрії здійснилися, редакція дала йому можливість поїхати в СРСР і відзняти репортаж у 1932 році. Перед від’їздом Маґґерідж нічого не знав про українців і їхнє становище в СРСР, не чув про нестачу їжі, проте вірив, що Сталін добре ладнає з внутрішніми питаннями.

Зачароване розчарування

У 1932 році Маґґерідж разом із дружиною поїхав до Москви в якості кореспондента The Manchester Guardian. Але реальність, яка відкрилася його очам, призвела до швидкого розчарування в комуністичних ідеях. В одній зі своїх публікацій для The Manchester Guardian Маґґерідж написав: «Диктатура пролетаріату набула значення диктатури партії, диктатура партії стала означати диктатуру Політбюро, диктатура Політбюро набула значення диктатури Сталіна, а диктатура Сталіна стала означати диктатуру Головної ідеї, яка повністю ним заволоділа. А цю ідею можна здійснити тільки створенням невільничої держави».

Цього ж року, перебуваючи на будівництві Дніпрогесу, Малькольм помітив змарнілих і виснажених селян, які страждали від голоду, і не зміг заплющити на це очі — так само, як і не міг ігнорувати чутки про жахливий голод, які до нього доходили. Журналіст вирішує перевірити їх особисто, а тому без дозволу радянського керівництва вирушає в поїздку землями України. Письменник щодня бачив сотні виснажених від голоду селян, які приходили, навколішки благаючи праці й хліба. Коли він став свідком страшних картин нелюдського існування українських селян, спустошення, голоду й смерті, донесення світові правди про Голодомор перетворилося для нього на справу честі. Маґґерідж почав писати викривальні матеріали, у яких описував жахіття, що йому довелося бачити на власні очі, і відсилати їх до редакції своєї газети, користуючись дипломатичною поштою для того, щоб оминати цензуру.

Ось фрагмент однієї з публікації Маґґеріджа:

«Це страхіття годі описати. Я бачив в Індії села, винищені холерою. Це було жахливо. То були мертві села. Усе-таки пошесті проходять, і я знав, що ці села знову наповняться живими людьми. Я бачив у Бельгії села, знищені війною. Це були також мертві села. Але навіть війна мала свій кінець, і я знав, що ці села знову наповняться живими людьми. Села, спустошені більшовиками, були невимовно жахливі тому, що їхньому спустошенню не видно було кінця. Виглядало, ніби якась зараза прийшла на віки вічні в села. Здавалося, ніщо вже там ніколи не виросте. Виглядало, ніби життя селян було вирване з корінням, а самі вони лише духи, що відвідували місце, де вони колись були щасливі».

Не всі вони пішли до друку, однак і цієї інформації було достатньо для того, щоби світ дізнався про злочини комуністів. Малькольм писав у різні видання, газети, але доля, подібна до долі Ґарета Джонса, спіткала і його: відомі газети називали його брехуном, друзі відвернулись, а суспільство дивилось з обережністю на журналіста. Так, наприклад, через політику газети The Manchester Guardian, редакція якої не хотіла провокувати радянську владу, він припиняє співпрацю з виданням і зосереджується на новелах. Малкольм пише книгу «Зима в Москві» (1934), де описує умови «соціалістичної утопії» і висміює некритичні погляди західних журналістів на режим Йосипа Сталіна. З цього приводу він конфліктував і з журналістом The New York Times Уолтером Дюранті, який симпатизував Сталіну.

«Без сумніву, це був один із найбільших злочинів наших часів, не менший, ніж єврейська катастрофа чи вірменська масакра. Але мене завжди вражає, як люди, говорячи про великі страхіття нашого століття, – Аушвіц, Хіросіму та інші, ніколи не згадують голод в Україні. Якось після всіх тих років ще не усвідомлено того факту, що Сталін у 1930-х роках убив набагато більше людей, ніж Гітлер винищив євреїв».

У подальші роки Малькольм прийматиме участь у Другій світовій війні, де буде британським розвідником, після війни цікавитиметься християнством і долучатиметься до різних релігійних подій. Не забуватиме герой і про Голодомор: «Літопис змарнованого часу»(1972), «Сучасність»(1984).