Чи могла Україна утримати Крим 2014 року

росія мала довгостроковий план знищення України й активно його впроваджувала від 2007 року

Під час президентства Віктора Януковича російським агентам усередині української влади вдалося розробити активний процес знищення української армії та українських правоохоронних сил. Проте події Революції Гідності могли перекреслити усі плани російських очільників, які боялися, що Україна піде з їхньої сфери впливу. Після того як їм не вдалося за допомогою своїх спецпризначенців придушити протестну активність українців, вони вдалися до нових методів ведення агресії. 

Наприкінці лютого на території Криму почали з’являтися т. зв. «зелені чоловічки», представники спецслужб рф і кадрові російські військові-контрактники. Вони розпочали операцію з захоплення адміністративних будівель, комунікацій і, найважливіше, почали блокувати українські військові бази, розташовані на території Криму. Це було зроблено для того, щоб унеможливити українській армії опір захопленню Криму. Проте на адміністративному кордоні з Кримом ЗСУ мали підрозділи кількох військових з’єднань з робочою військовою технікою. Що ж завадило їх застосувати для деблокування Криму, чому не був відданий наказ? 

Першою відповіддю на це питання служать слова тодішнього виконувача обов’язків президента України О. Турчинова. Він пояснював, чому не вдалося захистити Крим, так:

«На початку 2014 року українська армія не була готова до захисту своєї держави. На момент окупації Криму військові повинні були з нуля захищати Україну». 

Для захоплення Криму Росія зосередила значно потужніше військо

Справді, якщо глянути на ситуацію, що тоді склалася, важко не погодитися з його думкою. По-перше, для захоплення Криму росія зосередила значно потужніше військове угрупування, ніж те, що було в розпорядженні української влади. Для захоплення Криму росія зосередила весь свій чорноморський флот біля берегів півострова, а також перекинула додаткові кораблі зі складу інших флотів. Тому технічно застарілий український флот не міг ефективно виконувати можливі поставлені задачі. Перед українським командуванням тоді стояла задача не давати українському флоту наказів на вогневе ураження противника, а просто вийти в порти материкової України. На жаль, велика кількість кораблів ВМС України була заблокована в затоці Донузлав й захоплена росіянами. Для порятунку кораблів українське командування йшло на перемовини з росіянами. Так, генерал-полковник Михайло Коваль проводив перемовини про деблокування прикордонних кораблів у Криму, і завдяки його зусиллям кораблі вдалося вивести. Була загроза, що росіяни не повернуть кораблі, а просто затоплять їх, як це вони зробили з грузинським флотом 2008 року. 

росіяни мали суттєву перевагу в повітрі й на землі.

росіяни як чисельно, так і технологічно переважали ПС ЗСУ, які тоді зазнавали систематичних скорочень. Також для полегшення захоплення росіянами Криму в 2013 році був розформований 50-й зенітний ракетний полк, що дислокувався у Феодосії та мав на озброєнні потужні комплекси ППО С-300. У наземній операції росіяни виставили професійних військових-контрактників, що мали все необхідне обмундирування для того, щоб вести бойові дії, а також бойовий досвід, якого на той час українська армія зовсім не мала. Зважаючи на всі ці фактори, можна сказати, що баланс сил був явно не на користь України. 

Керівництво України боялося, що в разі української воєнної відповіді росіяни розпочнуть повномасштабне вторгнення. 

Оскільки ще 1 березня 2014 року рада федерації одноголосно дозволила президенту рф путіну ввести війська в Україну, перед українським керівництвом постала важка задача не спровокувати росіян на військову агресію. Тоді Україна жодним чином не змогла б відбити російське вторгнення. За словами О. Турчинова, тоді Україна мала всього лиш 5000 боєздатних військових, готових відбити російську атаку. Натомість українській армії протистояло понад 60 тисяч російських військових, зосереджених біля українського кордону, і ще 20 тисяч у Криму, а також був сформований величезний резерв військ у тилу росії. Основу тодішньої армії в Україні становили 18-річні призовники, що навіть не мали практики. Через це навесні були проведені масштабні навчання, проте рівень підготовки порівняно з російськими контрактниками був гірший. Також у разі російського вторгнення Україна б не змогла провести мобілізацію, як це було 2022 року. Завдяки тодішньому міністрові оборони Павлові Лебедєву була цілком зруйнована система військових комісаріатів. Також, що важливо, держава не мала коштів для забезпечення потреб у мобілізації, оскільки після втечі Януковича в казначействі залишилося лише 100 тисяч гривень. 

Неготовність суспільства й певних кіл в армії до прямого протистояння з росією

Україні потрібні були роки, щоб усвідомити, що росія — ворог, а не друг. На початку 2014 року в умовах дії російської пропаганди розібратися в ситуації було дуже важко. На самому початку конфлікту люди не могли повірити, що росія намагається окупувати Україну, оскільки їм через десятки років розповідали про українсько-російську дружбу. Також російські спецпризначенці вдавалися до операцій, направлених на підривання довіри до ЗСУ й нової української влади 2014 року, і, як ми бачимо, їм це вдавалося. 

Також великою проблемою була зрада з боку офіцерів. Тільки 30 % загальної чисельності українських військових у Криму повернулися в материкову Україну. Саме ця втрата мотивації служби в ЗСУ й уможливила таке швидке й успішне захоплення Криму. Проте бували й ситуації, коли росіяни змушували українських військових співпрацювати з ними, погрожуючи їхніи сім’ям. Нерідко українські офіцери отримували погрози вбивством членів їхніх сімей, у разі якщо вони продовжать протистояти російській стороні. 

Отже, як ми бачимо, Україні було майже неможливо захистити Крим навіть з залученням Збройних Сил України. Проте варто також не забувати, що й певні представники суспільства також допомагали окупантам у захопленні України. На щастя, після захоплення Криму росіянам не вдалося окупувати весь південь і схід України, а АТО на Донбасі могла б закінчитися успішно, якби росіяни не застосували своїх збройних сил.