«Червона Рута». Фестиваль, що об’єднав українців

У квітні 1979 року загинув видатний український поет і музикант Володимир Івасюк. Про його шлях читайте докладніше у нашій статті «Володимир Івасюк.

Легенда української музики ХХ століття». Попри те, що його життя було дуже коротке, воно було надзвичайно насичене — настільки, що творча спадщина композитора сьогодні вважається класичною й значимою для багатьох поколінь українців.

Середина 80-х років XX століття стала черговим періодом піднесення української національної свідомості: зокрема публічно стали лунати думки, що українцям варто мати свій музичний фестиваль. Наприклад, в ефірі ток-шоу «Музичний відеомлин» 1985 року це також обговорювалося. Його ведучий, а згодом один з організаторів «Червоної Рути», композитор і культуролог Кирило Стеценко згадує: «Ми якраз говорили про те, що немає такого фестивалю, на якому були б представлені пісні лише українською мовою. Тоді й вирішили його започаткувати, щоб дати дорогу жанрам, які були на узбіччі в срср – поп, рок і геві-метал». Паралельно з цим друг Володимира Івасюка журналіст Іван Лепша мав схожу ідею народного молодіжного фестивалю, який би своєрідно продовжив життя загиблого музиканта й об’єднав усіх українців.

Про це він написав 1987 року в своїй статті для газети «Молодь України». Цей задум мала схвалити комуністична верхівка, і її таки вдалося переконати завдяки Спілці письменників України, у яку входили Дмитро Павличко, Борис Олійник і Павло Мовчан: їм сподобалася концепція сучасного конкурсу, тож завдяки їхньому авторитету вдалось отримати дозвіл: мовляв, це все заради розвитку молоді.

Пошук спонсорів не став великою проблемою — їх знайшлось аж 22, і серед них були не лише українські, як-от львівська компанія «Кінескоп» або івано-франківська агрофірма «Прут», а ще й канадсько-українська фірма «Кобза» — вона виділила не лише кошти, а й апаратуру. «Кобза» також мала свою студію звукозапису, і деякі учасники фестивалю потім записували свою музику саме в них.

Так стало можливе започаткування «Червоної Рути». Фестиваль, названий на честь найвідомішої однойменної пісні Володимира Івасюка, пройшов 1989 року, коли з його смерті минуло 10 років, а йому самому мало б виповнитися 40 років.

Близькі композитора, зокрема його батько Михайло, наполягли, щоб фестиваль відбувся саме в Чернівцях — у місті, де він жив і творив кілька років. Чернівецька область (місто Кіцмань) була рідна для них. Місцем проведення був обраний стадіон «Буковина», сам фестиваль розпочався 17 вересня і тривав цілий тиждень — аж до 24 вересня.

Ця подія зібрала не лише жителів України. На фестиваль приїхали музиканти з Канади, США, Аргентини, Польщі, Чехословаччини і Югославії. Загалом зібралося понад 500 виконавців — по кількадесят поп-виконавців, бардів, вокально-інструментальних ансамблів і рок-гуртів, які пройшли попередні відбіркові конкурси. Тут виступали нині відомі «Брати Гадюкіни», «Воплі Відоплясова», «Кому вниз», «Гуцули», «Тризубий Стас», «Квартира № 50», Едуард Драч, Василь Жданкін, Андрій Миколайчук, Тарас Курчик, Марічка Бурмака, Віка Врадій («Сестричка Віка»), Тарас Чубай, «Рутенія» і багато-багато інших. У подальших роках фестиваль подарував нам ще й таких виконавців: «Піккардійська Терція», «ТНМК», «Тартак», Катя Chilly, «Димна Суміш», «Мотор’ролла», «The ВЙО», EL Кравчук, «Турбо-техно-саунд», Олександр Пономарьов, «Табула Раса», «Плач Єремії», «Хай Вей», «Dakh Dauthers» і ще десятки музикантів.

На фестиваль 1989 року був навіть запрошений відомий мольфар Михайло Нечай: він нібито розганяв дощові хмари, хоча перевірити ефективність цього методу важко. Також щодня, поки тривав фестиваль, випускалася спеціальна газета «Вісник фестивалю „Червона Рута“», але достеменно невідомо, скільки випусків було, шість чи сім, бо шостий уважається втраченим або невиданим.

Не обійшлось і без утисків з боку міліції. Затримували як відвідувачів концертів, наприклад дівчат, що носили синьо-жовті вбрання, так і навіть самих виконавців, наприклад Тараса Петриненка, який був також у складі журі: його ледь не вигнали з міста за те, що він виконав пісню не узгоджену з владою, про Народний Рух України. Протягом фестивалю загони міліції постійно перевіряли в людей наявність національної символіки: не хотіли, щоб її проносили на стадіон. Особливо ретельно перевіряли всіх перед заключним концертом 24 вересня: окрім вилучення символіки вільної України, на перші ряди були поставлені спеціальні люди з радянською символікою, щоб зірвати виступи. Юрій Волощак, львів’янин і публіцист, пригадує, що одна з сутичок з міліцією через український прапор дійшла до того, що виконавцю Тарасові Чубаю і журналісту Георгієві Ґонґадзе міліція розбила голови.

Попри все це український дух єднання, що панував на фестивалі, зламати не вдалося. Особливо знаковою подією став виступ Василя Жданкіна: уперше з часів радянської окупації привселюдно пролунав національний гімн України. У співі до Жданкіна приєднались Едуард Драч і Віктор Морозов, а разом з ними весь натовп.

З відновленням нашої незалежності «Червона Рута» не перестала існувати, а розвивалася. До пандемії коронавірусу й повномасштабного вторгнення росії в Україну її організовували двічі на рік. Після першого фестивалю точилися дискусії щодо місця проведення: завжди організовувати фестиваль у Чернівцях на знак пошани Володимира Івасюка, чи щоразу обирати інше українське місто як символ єднання народу. Зрештою зійшлися на другому варіанті: на 20-ту і 30-ту річницю фестивалю (2009 і 2019 відповідно) його знову проводили в Чернівцях. Шість разів він відбувався в столиці (2001, 2003, 2005, 2007, 2011, 2013), 1991 року він завітав до Запоріжжя, до Донецька — в 1993 р., у Криму, одночасно в Сімферополі й Севастополі, він проходив у 1995 р., в Харкові — в 1997 р., у Дніпрі — у 1999 р. і двічі в Маріуполі — у 2015 і 2017 роках. Попри повномасштабну війну організатори вирішили провести відбірковий конкурс у Львові, що відбувся навесні 2023 року, але поки що важко сказати, коли й де буде проведений наступний фестиваль «Червона Рута».