Семипалатинський полігон: пекло в степу

Будівництво полігону

Після бомбардування Хіросіми й Нагасакі, срср у термінові строки почала розробку нової зброї. Це діло проводилось в рамках проєкту «Атомний проєкт срср», ініційованого самим сталіним та берія. Для тестування розробок, потрібно було побудувати полігон. Так керівництво накинуло оком на територію за 170 кілометрів від міста Семипалатинськ в Казахстані з площею 18500 квадратних кілометрів.

У два напрямки від полігону (5 кілометрів від епіцентру) були побудовані пункти інструментального контролю – «Гусаки», всередині яких були оглядові вікна. Вони стоять досі – самотні в кіптяві. І зараз на території полігону також є безліч бункерів та інших інженерних споруд. Подекуди зустрічаються великі підземні зали, які засипали військові, покидаючи обʼєкт.

Розробка та запуск бомби

Америка думала, що на розробку першої ядерної бомби срср витратить довгі роки, однак радянські шпигуни чудово впорались з завданням вкрасти таємні креслення американців, тож це не затягнулось. Розробкою бомби займався фізик ігор курчатов з групою науковці, які аж у 1991 році зізнались, що просто скопіювали схему американської бомби.. Додатково з Східної окупаційної зони на полігон завезли 300 німецьких фізиків, які раніше працювали над ядеркою для гітлера, щоб бомба була створена в «строки».

Коли зброя була готова, за день до її запуску, берія особистою персоною приїхав на обʼєкт випробовування. Його з науковцями посадили в перших рядах бетонного бункера, що стояв за десятки кілометрів від епіцентру подій.

Очевидці розповідали, що на полігоні встановили 30-метрову вежу, на верхівці якої і приєднали смертельну зброю. Щоб перевірити силу бомби, по периметру території встановили військову техніку – 53 літаки, 32 одиниці бронетехніки та інше майно. Також було привезено 1548 піддослідних тварин, яких привʼязували на різних відстанях від епіцентру вибуху та вивчали вплив ударної хвилі та радіації на живі організми. Так у срср моделювали ядерну війну з Америкою. 

Але не лише тварини були частиною експерименту – на людей так само ніхто не зважав. Місцеве населення, а саме 700 тисяч людей, опинились в небезпеці. Про таємні випробування ніхто нікому не говорив – ворог не знає і свої хай не знають. Мало того, мешканців змушували виходити на вулиці і дивитися на вибухи, щоб згодом відстежувати вплив радіації на організм. І люди, вірячи владі, вдягали святковий одяг і йшли дивитись на смертельне видовище.

Отож, вже 29 серпня 1949 року о 7 годині ранку бомбу з назвою «Перша блискавка», що була у 20 разів потужніша за ту, яку скинули у 1945 році, підірвали. Цю «історичну подію» знімали камери, аби потім готову документалку чиновники показали вождю народу. І стрічка збереглась – на ній послідовно показано як вибух знищує будинки, вириває дерева та вбиває тварин.

Місцевий згадує: «Тут було червоне полумʼя. Все перевернулось, почалась буря».

За офіційними даними, під час експерименту ніхто не постраждав, однак жертви таки були. Наприклад, після вибуху групу журналістів пустили на обʼєкт, аби ті зафіксували успіх совка. Ці люди отримали величезну долю радіації. 368 тварин загинули одразу після вибуху, а тих, хто був живий, вивезли у лабораторію для спостереження за їхнім станом. Селяни, військові, вчені – всі були опромінені. І найстрашніше, що жах продовжувався роками.

Пізніше на Семипалатинському полігоні підривали першу ядерну авіабомбу та першу у світі водневу бомбу. Також тут була спеціальна технологія підземних випробувань. Між 1949 та 1962 роками на полігоні було проведено 30 наземних випробувань, 88 вибухів у повітрі, 6 — на великій висоті та у космосі. 

Діти сиділи на уроках, коли егоїстичні партійці давали команду натискати на кнопку. Налякані вчителі не знали, що робити і просто виводили малечу на двір. З хат вилітали вікна, лопались печі. Місцевий мешканець казав: «Політики вважали нас мухами, а ми – люди».

За Хрущова, на землях, близьких до полігону, почали вирощувати пшеницю. Обманом, селян з України вивозили до Казахстану начеб-то «піднімати цілину». А потім радіоактивний хліб споживали всі мешканці тюрми народів.

Та масштаби полігону лише зростали – він був повʼязаний з органами, що відповідали за машинобудування, охорону здоровʼя та оборонну промисловість. До нього були залучені 80 науково-дослідних інститутів. За великий внесок у посилення держави у 1974 році Семипалатинський полігон навіть отримав орден леніна, а більшість його співробітників були нагороджені державними преміями і хворобами в подарунок.

Останні підземні ядерні випробування на цьому полігоні проводилися до жовтня 1989 року на майданчику «Дегелен». 

Наслідки

За радянської влади про експериментальні вибухи говорити було заборонено. Берія навіть доводив, що у Семипалатинському регіоні, насправді, ніхто не живе, проте регіон зазнав величезних руйнувань – знищення ландшафту та забруднення ґрунтів, але це нічого в порівнянні з тим, що на території поблизу регіону проживали селяни, які отримали високу дозу радіації. Ракові захворювання, фізичні мутації та вади, з якими народжувалися діти, неврологічні хвороби, різні вроджені каліцтва серед тварин i худоби — усе це стало буденністю для мешканців Семипалатинського регіону. У багатьох людей полігон забрав можливість мати дітей.

Найжахливіше те, що ситуація не змінюється – біля площадки у 600 сілах так само проживають люди, випасається худоба, мешканці користуються місцевими джерелами та річками, споживають продукти, вирощені у отруйному ґрунті. Діло в тому, що це завжди був найбідніший район країни і багато мешканців просто не мали змоги виїхати. 

Семипалатинський полігон — це єдиний випробувальний простір, де жили і живуть люди. Близько мільйона мешканців стали заручниками ситуацій. Семипалатинськ досі залишається найзабрудненішим місцем на Землі, де люди вимирають цілими вулицями від аномальних хвороб. За підрахунками вчених, лише через тисячу років цей регіон знову стане придатним для життя. Однак влада закриває на це очі. Окрім як обіцянок про переселення людей та виділення на це кошти, на жаль, більше нічого немає.

Але наслідки радіаційного забруднення відчутні й досі. У 2021 році кількість нових випадків захворювання на рак у Казахстані збільшилася на 25–30 % і досягла 36 000. Найбільше хворих біля колишнього полігону та в сусідніх регіонах.

Наразі на місці першого ядерного вибуху утворився ставок, де плавають качки, а вся площа полігону вкрита кратерами. У 2010 році британський режисер дослідив цю тему та випустив фільм «Після апокаліпсису» про людей, які постраждали від Семипалатинського регіону. Виявляється, Чорнобиль у Казахстані настав набагато раніше.

Повну версію матеріалу читайте на нашому Patreon. Ви не тільки підтримуватиме нашу діяльність, але й матимете можливість читати маловідомі теми з історії та повні версії наших матеріалів