Микола Леонтович. Українець, який створив найпопулярнішу різдвяну пісню

Дитинство автора всесвітньо відомої мелодії до пісні «Щедрик»

Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок (нині Вінницька область) у родині священника. Батько хлопчика, Дмитро Федорович, уміло грав на скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, керував хором семінаристів. Так, початкову музичну освіту хлопчик отримав саме від тата. А ось мама Леонтовича, Марія Йосипівна, гарно співала й зачарувала сина своєю майстерністю. Саме вона прищепила майбутньому композиторові любов до пісні. До речі, брат і сестри пана Миколи також мали хист до піснетворення: Олександр був співаком, Марія вчилася в Одесі співу, Олена була студенткою Київської консерваторії (клас фортепіано), Вікторія грала на декількох музичних інструментах. 

Продовжуючи сімейні традиції, Микола мав стати священником. У 1887 році десятирічний хлопчик вступив до підготовчого класу Немирівської гімназії, однак через брак коштів уже наступного року його перевели до Шаргородського початкового духовного училища. Тут він опанував спів за нотами та навчився вільно читати складні партії в церковних хорових творах. З 1892-го майбутній композитор навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії, де вивчив теорію музики й хоровий спів. Також у семінарії Микола Леонтович очолив хор, опановував скрипку, флейту і фісгармонію. Після третього курсу взяв участь у струнному оркестрі та вперше спробував аранжувати народні мелодії, які згодом увійшли до скарбниці української спадщини. За взірець брав роботи українського композитора Миколи Лисенка.

Після навчання Микола Леонтович почав музично-педагогічну карʼєру

Спершу хлопець учителював у сільських школах, де викладав спів, організовував оркестри та хори. Зокрема, у селі Чукові заснував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п’єси.

Паралельно видав дві збірки «Пісень з Поділля». Зазначимо, що першу пісенну збірку чоловік присвятив своєму вчителеві Миколі Лисенку, яку той оцінив так: «З нього будуть люде». 

У 1904–1905 роках Микола з родиною переїжджає на Донеччину, де також працює вчителем. Крім того, збирає капелу робітників-залізничників, разом із якою виступає на мітингах проти російського самодержавства. Така бурхлива діяльність молодика привернула увагу поліції, тому вже зовсім скоро Леонтович повертається назад на рідне Поділля. З 1908 року працював у Тульчинській жіночій єпархіальній школі. Тоді ж очолив місцеве відділення товариства «Просвіта». До речі, саме на цей час припадає розквіт його творчості: музикант пише пісні «Коза», «Ой сивая зозуленька», «Женчичок-бренчичок», «Піють півні», «Козака несуть», «Праля».

Учениця училища О. Габринович у своїх спогадах писала: 

«Уроки музики і співів були найцікавішими в нашому училищі: Микола Дмитрович умів так організувати свій урок, що ми не помічали часу, коли він проходив, і дзвінок з уроку лунав для нас завжди несподівано, викликаючи загальне незадоволення». 

Загалом понад 20 років Микола Леонтович викладав співи та музику в різних населених пунктах України. Крім того, написав понад 50 творів для дитячого хору, уклав навчальні посібники «Нотна грамота» та «Сольфеджіо» для початкових класів загальноосвітніх шкіл і три методичні рекомендації щодо розвитку музикального слуху, виховання чуття ритму. 

За натурою Микола Леонтович був сором’язливим і зануреним у свої думки. Музикант любив повторювати, що він не композитор, а аранжувальник народної музики. Проте всі сприймали чоловіка як педагога, вчителя і наставника, закоханого у свою діяльність. 

І врешті про створення світового різдвяного хіта! 

У 1901–1902 роках Микола Леонтович звернувся до народної пісні «Щедрик», тоді ж здійснив її аранжування та систематично працював над композицією аж до 1919-го, багато разів змінюючи й дописуючи її. Уперше публічно презентували твір у 1916 році, його виконали студенти Київського університету. Через 5 років хорова капела «Кошиця» з благословення Петлюри поїхала на гастролі до Америки, де заспівала цю легендарну пісню. Так «Щедрик» підкорив світ! Американці гучно аплодували та захоплювалися українською музикою.

А хорова капела визначила для себе нову місію ー доводити спочатку Америці, а потім Франції, Бельгії, Нідерландам, Англії, Німеччині, що Україна — це не росія.

Професор паризької Сорбонни напише: «Ваші співаки дали мені більше, ніж я сподівався… Не може бути кращої, досконалішої пропаганди для того, щоб дати світові пізнати українську націю. Вам заперечують існування Вашої нації, отже, Ваші співаки доводять світові, що ця нація має незрівнянно — могутню душу».

Королева Бельгії після концерту скаже: «Моє серце на боці Вашого народу, але ми, монархи, раби політики». А критики повідомлять: «Якби пісня була б державою, то Україна посіла б перше місце поміж народами».

У 1936 році композитор чеського походження Пітер Вільговський створив англомовну версію «Щедрика» і назвав її Carol Of The Bells, тобто «Колядка дзвонів». Нова текстова версія на музику Миколи Леонтовича стала такою популярною, що навіть прозвучала у фільмах «Гаррі Поттер», «Сам удома», «Сімейка Адамсів», «Сімпсони» та інших.

«Тату, я помираю»

Під кінець своїх літ Леонтович живе у злиднях, часто недоїдає. Витримувати жахливі умови комунізму чоловік не міг, а тому планував виїхати за кордон, та не судилося. 

У січні 1921 року Микола вирушив до свого батька в село Марківка, щоб відпочити. Несподівано вночі хтось постукав у двері, і цей «хтось» відрекомендувався представником влади. Це був чекіст, який попросив дозволу переночувати в будинку Леонтовича. Зранку 23 січня, о 7:30, пролунав постріл. Батько Миколи забіг у кімнату і почув останні слова сина: «Тату, я помираю». Композиторові було 43 роки. А підісланий чекіст, що вбив Миколу Леонтовича, на додаток пограбував будинок і втік.

Дата публікації: 23 Січня 2023

Читайте також: