Відтоді нічого не змінилося. Як росіяни депортують жителів українських земель уже понад три століття

1. «Великі згони населення»
Так звані «Великі згони» відбувались у два етапи:
- За часів Руїни московська армія не змогла закріпитися на Правобережжі України, була вибита звідти османами, але відступаючи, влаштувала «Великий згін» — депортацію українського цивільного населення. Усі фортеці знищували, поселення просто спалювали, жителів міст і сіл насильно переселяли на лівий берег Дніпра або на Слобожанщину. Загалом було переміщено близько 20.000 родин. Депортація проводилася переважно силами самих українців — лівобережних козаків, але також із залученням московських військ.
- Другий етап відбувався в епоху царя петра І в 1711–1712 роках. Він був пов’язаний із Прутським походом. Не маючи змоги закріпитися на Правобережжі Дніпра під час здачі позицій, петро І вирішив так само провести масову депортацію. У вересні 1711 року петро видав наказ, де зобов’язував усіх правобережних полковників та їхніх підлеглих перейти на лівий берег. Повномасштабна кампанія зі згону людей розпочалася після видання гетьманом І. Скоропадським універсалу, в якому він закликав усе населення переселятися на лівий берег, і завершилася до кінця лютого 1712 року. Загалом було депортовано до 200 тисяч жителів. Війська руйнували містечка, відбирали житло, худобу, зерно.
2. Будування каналу на козацьких кістках
Під час розбудови нової столиці — Санкт-Петербурга — петро І наказав своїм підлеглим для кращого судоходства й збільшення економічної привабливості збудувати канал, який з’єднував гирла Волхова та Неви. Для будування цього каналу з 1721 по 1723 рр. надіслали щороку по 10 тисяч козаків, з 1723 року — по 5 тисяч. Частка козаків серед усіх будівників до 1724 року складала близько 50 %, потім зменшилася до 25 %. Остаточно козаків звільнили від повинності будувати канал у 1725 році, після смерті імператора. Умови, в яких перебували козаки, були нестерпні. Російські офіцери били людей палками, не дозволяли відпочивати, не займалися лікуванням хворих, а також зменшували оплату праці козаків. Усі ці заходи призвели до високої смертності серед робітників. Наприклад, у 1721 році 33,8 % козаків з Гадяцького полку загинули під час будівництва. Під час виконання робіт козакам не дозволялося повертатися на батьківщину за жодних обставин.
3. «Великий відступ» 1915 року
В останні роки свого існування, під час Першої світової війни, російська імперія здійснила ще злочин, повʼязаний із провалом її наступу проти Австро-Угорщини та Німеччини. У 1915 році росіяни були змушені відступати і втрачали Галичину, Буковину, Закарпаття, Волинь, частину Поділля, цілу Польщу й частину Білорусі. Цей відступ супроводжувався не тільки відведенням військ, але й депортацією населення. Загалом вивезено близько 4 млн людей, переважна більшість яких були українці. Про цю подію мало хто розповідає. Переважно висилали людей мобілізаційного віку, бо росіяни не хотіли, щоб ті воювали проти них у складі австро-угорської армії. Із собою дозволялося брати лише пʼять пудів речей, чоловіків супроводжував збройний конвой, щоб унеможливити спроби втечі, вагони були переповнені, дуже багато людей не доїжджали до місця призначення, помираючи дорогою. Доправляли їх до Києва, а звідти до Харкова й розселяли по російських губерніях. Усі ці заходи повинні були залишити перед Австрійсько-німецькими військами випалену землю й унеможливити користування ресурсами цих територій.

4. Депортації по-радянськи і куркульська висилка
За часів срср практика депортацій «розквітла». Депортації українського населення відбувалися відразу по Жовтневому перевороті 1917 року, коли більшовики взяли курс на політичний терор, а трохи менше ніж через рік запровадили його офіційно. За архівними даними, лише в Києві червона армія закатувала до 100 тис. людей. Від 1920-х років у срср почали створювати табори примусової праці й висилали туди українців. Вони стали осередками дешевої робочої сили для важких фізичних робіт, наприклад, будування Біломорсько-Балтійського каналу. У 1925 році під час перерозподілу кордонів між УСРР та РСФСР, сотні тисяч українців депортовано на схід новоствореної країни.
Найстрашніші злочини радянської влади відбувалися в 1930–1936 рр. Під час колективізації з території України депортовано значну кількість селян. Тільки впродовж двох років, за офіційними цифрами, було депортовано 63.817 сімей з УРСР. Усе це виклика́ло народне невдоволення, через що радянській владі довелося тимчасово припинити цей процес.
Під час правління сталіна в срср безліч народів зазнала депортацій. Так, у 1936 році відбулася перша хвиля депортації поляків і українців з території України й Білорусі. Це було повʼязано з тим, що срср уже тоді готувався до великої війни в Європі, зокрема війни проти Польщі.
5. Мародерство, злочини та депортації. Червона армія на заході України починаючи з 1939 року
У віддалені райони срср було вивезено понад 1 млн осіб з новоприєднаних територій Польщі. Практика депортацій вживалася й щодо біженців з німецької зони окупації. За два роки депортовано більшість із 48 тисяч біженців. Також активно депортували членів сімей підозрюваних у зв’язках з ОУН і УПА. Наймасовіші депортації відбулися в 1941 році: за перші пів року було депортовано понад 500 тисяч осіб. Після окупації Бессарабії та Буковини радянські війська відразу взялися за депортацію місцевих українців. Так, було виселено понад 30.000 осіб в усі куточки червоної імперії.

З 1944 по 1946 рік відбулася повторна депортація населення цих регіонів. Людям обіцяли рівноцінне житло й роботу, проте ця обіцянка не була виконана. З території Польщі до срср було депортовано більше 400 тисяч українців. Наступним етапом депортації населення стали події, відомі як операція «Вісла». Цю операцію організували польська й радянська комуністичні влади. За цей час з українських етнічних територій, що перебували в складі Польщі, на західних прикордонні землі Польщі було насильно депортовано понад 140 тисяч осіб. Закінчилася масштабна хвиля депортації в цьому регіоні аж у 1952 році, після придушення основного спротиву УПА.
Дата публікації: 13 Липня 2023