Анексія Криму. Прихована реальність

20 лютого 2014 року розпочалося захоплення Кримського півострову. Саме в цей день на територію АР Крим увійшли перші російські військові, і саме ця дата зазначена на їхній медалі «За повернення Криму». За два дні режим януковича був повалений, тож з 22 лютого роспропаганда почала активно поширювати серед місцевого населення думку про захист їх від «бандерівської чуми». Наступного дня у Севастополі відбувся мітинг, результатом якого стало припинення переведення податків у Київ. Міста та селища Криму вже кишіли агентурою рф, так званими «зеленими чоловічками» й «місцевими силами оборони». Українські військові частини блокували й агітували до складання зброї та переходу на бік окупантів. На центральних площах масовка й просто зазомбовані пропагандою місцеві скандували гасла на підтримку рф, путіна й «захисників». У відповідь на з’їзд місцевих сепаратистів проукраїнські жителі Криму, серед яких було багато кримських татар, 26 лютого вийшли на масовий мітинг під будівлею парламенту під українськими й кримськотатарськими прапорами, з гаслами «Крим — Україна», «Слава Україні», співали гімн України.

Уже о 4:30 начальник Сімферопольської контррозвідки повідомив про захоплення невідомими людьми адміністративних будівель. 70 озброєних до зубів російських спецпризначенців захопили Верховну Раду АР Крим, на військові аеродроми вже прибували КАМАЗи з «невідомими», був захоплений аеродром Бельбек. 28 лютого спецтехніка російських військ розпочала штурм аеропорту в Сімферополі, Ільїна звільнено з посади начальника Генштабу. 1 березня 2014 року в. о. Президента України О. Турчинов призначив командувачем ВМС Д. Березовського, який уже наступного дня склав присягу «народові Криму» й потиснув руку аксьонову — псевдо-прем’єр-міністру АР Крим. Навіть за один день на посаді Березовський устиг зруйнувати всю систему секретного зв’язку ВМС України. 

Військово-морські сили залишилися без вищого керівництва та приймали рішення про подальші дії.

Розглянемо, як діяли військові частини. Однією з основних сил була 36 Бригада берегової охорони, що на момент вторгнення перебувала у смт Перевальне. Бригада готувала техніку в парку військової частини та чекала на наказ зайняти гірські перевали, але комбриг Стороженко такого наказу не віддав і змусив військових покинути територію парку. Усім стало зрозуміло, що він вступив у змову з росіянами. Поки кримськотатарське населення щодня оснащувало військову частину їжею, одягом, ліхтариками тощо, Стороженко пускав окупантів у лазню цієї самої частини. Для захисту від «зелених чоловічків» він забезпечив військових дерев’яними палками й щитами, а вже за декілька днів заявив, що Крим російський, і запропонував 3 варіанти подальшого розвитку подій для українців. Згідно з законами рф, частину мали знищити, якби в ній залишилися українські війська. Оточені близько 100 бойовиками, 20 КАМАЗами й «Тиграми», вони закладали казарму мішками, готуючись до бою. За наказом генерал-майора люди були виведені, а вся інформація була розвідана.

Морська авіація «не померла» завдяки своєчасному виведенню бортів з Криму.

Льотчики Сакської морської авіаційної бригади ВМС ЗС України, незважаючи на повну блокаду військової частини російськими десантниками, зуміли підняти в повітря бойові протичовнові вертольоти й літаки та успішно передислокувати їх на військовий аеродром у Миколаєві. Одним з бортів був вертоліт КА-27, який щойно прибув з капремонту. Завдяки густому туману, а також супроводу турецького фрегата майже до Одеси він успішно долетів до пункту призначення. У будь-який момент 3 російські військові кораблі на чолі з крейсером «москва» були готові збити українську авіацію. А втім, тепер усі бачать, хто кого.

Окремої уваги заслуговує подвиг тральщика «Черкаси» і його «побратимів» –

суден, що не здалися, не перейшли на бік рф, а чинили опір і намагалися вийти з озера Донузлав попри блокаду. Потопивши «Очаків», окупанти заблокували вихід «Чернігову», «Черкасам», «Генічеську», «Херсону», «Кіровограду» і «Костянтину Ольшанському». 19 березня штаб ВМС України в штаб бази на озері Донузлав були захоплені. 21 березня Звягінцев дає команду повернути кораблі до причалу, такий же ультиматум висунув капітан третього рангу Шевчук. «Черкаси» неодноразово йшли на прорив. На жаль, уже 24 березня було захоплено «Генічеськ» і «Ольшанський», а 25 березня о 18:50 росіяни почали штурм «Черкас» з буксира «Ковель».

Крим дійсно взяли «без пострілу».

Проте ми можемо побачити, як віддано вірні своїй присязі та народові українські військові готові були чинити опір, щоб відстояти рідну землю. Попри проведення абсолютно незаконного та сфальсифікованого референдуму ще 16 березня військово-морські сили не покидали півострів і військову техніку. Багато хто був готовий спалити чи втопити її, аби вона не дісталась окупантам.

Можна нескінченно довго обдумувати інші сценарії розвитку подій у Криму, проте зараз маємо вже інші задачі. Анексія Криму показала, хто нам дійсно брат, і нагадала, хто є споконвічним ворогом. Хтось обирав гроші, а хтось — честь і вірність своїй країні. Попри показові проросійські мітинги й заклики до включення Криму до складу рф,

корінне населення Криму, кримські татари, зберігають вірність Україні, бо як ніхто знають, що таке росія, і точно знають, Крим нею ніколи не буде.