Хатідже Турхан: султана-українка, що врятувала Османську імперію

Дитинство та юність

Хатідже Турхан народилася приблизно у 1626 році на українських землях (можливо, на Поділлі). На жаль, точне місце народження жінки визначити не вдалося, адже у ті часи для опису українських територій вживалося загальне слово «руський». Щодо імені султани також є непорозуміння. Проте один турецький історик зазначає, що жінку звали Надія. За описами, вона була синьоокою з золотавим волоссям, світлою шкірою і ластовинням.

Найправдоподібнішою версією того, як українська дівчина потрапила в Османську імперію є напад кримських татар. Ймовірно, після нападу, вони продали Надію секретареві матері султана Мурада ІV, а той подарував її самій валіде. Вже в гаремі дівчина вивчила мову, правопис, почала читати турецькі книги і отримала нове імʼя — Хатідже, як звали дружину пророка Магомета, і Турхан, що означає «шанована», «обрана». Українка прислуговувала сестрі султана.

Кохання султана

У 1640 році, коли Хатідже було близько 14 років, влада в Османській імперії змінилася. На місце султана Мурада ІV прийшов його 25-річний брат Ібрагім І. Тоді матір султана подарувала йому наложницю — Турхан. Вже через два роки у січні дівчина народила хлопчика Мехмеда. Святкування цієї події тривали три дні і три ночі. Статус Турхан в гаремі змінився: відтепер вона не проста наложниця, а старша хасекі, улюблениця Ібрагіма.

Чи було кохання між султаном та українкою? Однозначно стверджувати не можна. Відомо, що чоловік був гарним: мав витончені риси обличчя, світлу шкіру. Ось тільки через постійний страх за своє життя мав певні психологічні проблеми. Хатідже не була єдиною наложницею Ібрагіма — він мав багато дівчат. Спочатку дівчина дуже ревнувала коханого, проте надалі ситуація змінилась.

Якось у пориві гніву, який був наслідком психологічних проблем, султан кинув свого сина Мехмеда у фонтан. Дитину ледве встигли врятувати. З того часу у хлопчика залишився шрам під оком від удару об край фонтану, так званий знак батьківської «любові». А стосунки Хатідже і Ібрагіма почали псуватись. 

Невістка vs свекруха

Життя в гаремі зовсім не було казкою. Хатідже постійно тривожилася через своє становище, а особливо через становище свого сина. Незважаючи на те, що він був першим спадкоємцем, його могли легко отруїти, адже інші наложниці Ібрагіма також народили йому дітей. У 1648 році в Османській імперії відбувся військовий переворот, що призвів до страти султана. Трон держави у шість з половиною років посів Мехмед, син Хатідже.

Такий сценарій влаштовував всіх, окрім матері страченого султана Кьосем. За традицією, вона мала переїхати до Старого палацу і доживати там свій вік. Ось тільки втрачати владу жінка не планувала, тож присвоїла собі титул «старшої валіде» і заблокувала доступ українки до соціальних і державних справ.

Радіти Кьосем довелося лише три роки. Цей час Хатідже не сиділа, склавши руки, а зібрала навколо себе прихильників і наполегливо радила сину, кого і на яку посаду призначати. Сильна команда Турхан налічувала головного візира, євнуха і вірну служницю, яка й повідомила жінці про підступний план Кьосем отруїти онука і посадити на трон його молодшого брата від більш слухняної наложниці. Щоб не допустити цього, 2 вересня 1651 року члени фракції Турхан схопили Кьосем і задушили мотузкою. Також були вбиті найближчі прихильники жінки.

Жіночий султанат

Після вбивства свекрухи 24-річна Хатідже стала регенткою при своєму малолітньому синові. Спершу на неї тисли чиновники, які допомогли жінці прибрати Кьосем. Вони втручалися у державні справи, брали великі хабарі і залишалися безкарними, агітували за «своїх» людей на чільних посадах. Проте Турхан не бажала миритися з такою поведінкою, що доводить її лист великому візирю: «Ти казав: “У нас є вороги. Все, що вони говорять нашому повелителю, неправда”. Насправді ніяких ворогів немає. Всевишній не каратиме тебе, свого раба, за наполегливу роботу над державними та духовними справами. Віддавай їм душу та серце. Я стежу за тобою, не бреши у покоях падишаха».

За наступні пʼять років Хатідже змінить з десяток великих візирів, відновлюватиме флот та укріплюватиме економічне становище країни. Найбільшою складністю для неї буде повстання яничарів у 1656 році, які вимагатимуть стратити всіх нездар, які лізуть у державні справи. 14-річний Мехмед зі сльозами на очах благатиме чоловіків не чіпати маму, а жінка, злякавшись за життя сина, відмовиться від влади на користь великого візиря, якому довірятиме. Той таки стратить недоброчесних державних службовців і почне політику завоювання християнських земель. Ні Хатідже, ні Мехмед не матимуть права втручатися у політику Османської імперії. Так і закінчиться доба Жіночого султанату, яку розпочала українка Роксолана.

Меценацтво

Відступивши від державних справ, Хатідже почала займатися доброчинністю, адже мала на це вдосталь коштів від володінь вбитої свекрухи. Жінка заступалася за бідних, роздавала милостиню, спорудила у стамбульському районі водограй, відбудувала дві фортеці. Та найбільшої популярності їй принесло будівництво Нової мечеті. Завдяки Хатідже за вісім років було реалізовано цілий комплекс: сама мечеть, школа Корану, гробниця, покої султана, крите джерело й бібліотека, яка складалася з 314 книг. Українка стала першою жінкою, яка звела храм такого масштабу. Також вона опікувалася храмом землячки Роксолани.

Звʼязок з Україною

Одного дня Хатідже несподівано зустріла свого молодшого брата Йосипа. У 1682 році жінка наказала звести мечеть у передмісті Стамбула. З неї відкривався вид на Чорне море, яким, ймовірно, привезли до Османської імперії її давно загубленого брата. Йосип, не без допомоги сестри, став пашею і прожив розкішне життя, маючи великий палац і повагу. Помер він у 1689 році і похований у Стамбулі.

Цікаво, що чоловік доньки Хатідже також був українцем, а точніше, запорізьким козаком на прізвисько Петяк (можливо, П’ятак). Він керував османським флотом і за поразку в одній битві ледь не залишився без голови через лють султана Мехмеда. Та теща врятувала життя чоловіку, і йому було наказано придушити повстання одного паші, щоб довести вірність Мехмеду. У ході битви він перейшов на бік ворога і таки був страчений за зраду.

Існує думка, що за безпосередньою прихильністю султани до козацтва та гетьмана Петра Дорошенка українці здобули османський протекторат. У 1672 році Дорошенко, кримський хан та султан Мехмед пішли на Річ Посполиту, де здобули фортецю Камʼянець. Подейкують, що Хатідже Турхан супроводжувала армію, щоб хоча б на коротких період повернутись на Батьківщину.

Останні роки

На схилі років Хатідже Турхан відійшла від державних справ, займалася благодійністю. Вона померла у 1683 році і була урочисто похована у гробниці поряд із Новою мечеттю, яка стала найбільшою усипальницею османських султанів. На поховання прийшло багато людей, невтішний син роздавав милостиню. А один османський літописець задокументував почуту від османів фразу: «Відійшов у небуття стовп держави».

На честь Хатідже султан Мехмед  перетворив один з костелів на мечеть і назвав іменем матері. Турки й досі памʼятають українку-султану за її справедливість і доброту. Вона гідно очолювала державу і врятувала її від падіння у нестабільні роки постань. Жінка не просто любила владу – вона вміло її розподіляла, тримаючи негідників подалі від політики, допомагаючи нужденним.

Дослідженням біографії Хатідже займалась мистецтвознавиця та письменниця Олександра Шутко. У 2017 році жінка видала три книги присвячені султані, кожна з яких описує окремий період життя Турхан. Якщо Вас зацікавила героїня нашого допису, радимо ознайомитись з цими роботами.