20 липня 2016 року: 10 років з вбивства Павла Шеремета у Києві

Хроніка трагедії: ранок 20 липня

У середу, 20 липня 2016 року, о 7:45 ранку Павло Шеремет вийшов зі свого будинку на вулиці Івана Франка в Києві та сів за кермо автомобіля Subaru, який належав його цивільній дружині – засновниці «Української правди» Олені Притулі. Журналіст прямував на ранковий радіоефір.

Він встиг проїхати лише кілька десятків метрів.

На перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка, прямо навпроти ресторану «МакДональдз», пролунав потужний вибух.

Висновок експертизи: Під днищем автомобіля, безпосередньо під сидінням водія, спрацював саморобний вибуховий пристрій на дистанційному керуванні потужністю від 400 до 600 грамів у тротиловому еквіваленті.

Вибухова хвиля була настільки сильною, що Павла викинуло з машини. Перехожі та очевидці намагалися надати йому першу допомогу, проте травми виявилися несумісними з життям – журналіст помер у кареті швидкої допомоги. Олена Притула в машині була відсутня, що одразу породило версії про те, що справжньою ціллю могла бути саме вона.

Версії слідства та «білоруський слід»

Одразу після вбивства правоохоронці заявили, що розслідування є «справою честі». Головною версією висунули професійну діяльність журналіста, оскільки Шеремет славився своїми гострими розслідуваннями та безкомпромісною критикою влади — як української, так і режимів Лукашенка та Путіна.

Згодом випливло кілька паралельних треків:

• Російський або білоруський слід: Павло був особистим ворогом Олександра Лукашенка (у 1997 році його заарештували в Білорусі, позбавили громадянства, і він був змушений виїхати). Згодом він працював у Росії, де товаришував із убитим опозиціонером Борисом Нємцовим. У 2021 році незалежні журналісти оприлюднили таємні аудіозаписи 2012 року, де тодішній голова КДБ Білорусі обговорював із силовиками можливість ліквідації Шеремета саме шляхом підриву.

• Внутрішньоукраїнський контекст: вбивство. Павла Шеремета розглядалося як спроба дестабілізації, оскільки зухвалий теракт проти відомого журналіста мав посіяти паніку та продемонструвати безпорадність української влади. За задумом замовників, це мало спровокувати масштабну внутрішню політичну кризу та дискредитувати Україну в очах міжнародних партнерів.

Незважаючи на залучення агентів ФБР США до експертизи вибухівки, розслідування три роки перебувало в глухому куті.

Брифінг 2019 року та несподівані арештові

Справжній політичний вибух стався 12 грудня 2019 року. Міністерство внутрішніх справ під керівництвом Арсена Авакова за участю Генерального прокурора Руслана Рябошапки та Президента України Володимира Зеленського провело масштабний телевізійний брифінг.

На всю країну оголосили імена підозрюваних. Ними. виявилися військові волонтери та ветерани війни на Донбасі:

1. Андрій Антоненко (Riffmaster) – рок-музикант, сержант Сил спеціальних операцій ЗСУ (слідство назвало його «організатором»).

2. Юлія Кузьменко – відома дитяча кардіохірургиня, волонтерка (її звинуватили в безпосередньому закладанні вибухівки).

3. Яна Дугарь — військова медсестра (її назвали, «розвідницею», яка фотографувала камери спостереження навколо будинку Шеремета). 

Слідство стверджувало, що мотивом злочину було намагання «створити в українському суспільстві резонансну подію для подальшої дестабілізації», а самі фігуранти нібито захоплювалися «ультранаціоналістичними ідеями».

Судовий процес та криза довіри

Головними доказами МВС стали суперечлива експертиза ходи з камер спостереження, неактивність телефонів підозрюваних у ніч підриву та знайдений в Антоненка навчальний макет міни. Громадськість піддала ці аргументи нищівній критиці, оскільки фігуранти мали залізне алібі перебування в зоні АТО та вдома, а сама справа та вигаданий мотив виглядали як спроба дискредитувати ветеранський рух. Почалися масові протести під гаслом «FreeRiff»

Згодом справа почала розсипатися в суді: форлювання про «ультранаціоналістичні ідеї» тихо прибрали з матеріалів. Підозрюваним поступово помʼякшували запобіжні заходи. З початком 2022 року Антоненко та Кузьменко повернулися до оборони країни та волонтерства, а сам судовий процес фактично став на тривалу паузу.

Головний підсумок

Вбивство Павла Шеремета досі залишається незагоєною раною для української журналістики.

Суд так і не виніс остаточного вироку, який би розставив крапки над «і». Найголовніше – слідство за всі ці роки так і не назвало реальних замовників злочину.

Ця справа продемонструвала, наскільки небезпечною залишається професія журналіста-розслідувача в Східній Європі та наскільки довгим є шлях України до створення абсолютно незалежної, прозорої та ефективної правоохоронної і судової систем