Ольга Битинська: 22-річна звʼязкова повстанського загону, розстріляна більшовиками

Ольга Битинська народилась в 1900 році на Поділлі в родині священника. Коли дівчинці було 5 років помер батько, тому після його смерті вона разом з матірʼю та двома братами переїхала та жила в Камʼянці – Подільському. Там же дівчинка закінчила початкову та 4-класну міську школу. 

Перша світова війна вибухнула, коли Олі тільки-но виповнилось 14 років. Через небезпеку, дівчинка з родиною знову переїхала. На цей раз до родичів на Чернігівщину, де вона пробула 4 роки. Потім, у 1918 році, родина знайшла свого родича – швагра, полковника Ю. Ліщину-Мартиненка, і вирушила з ним у Київ через наступ більшовиків.

У цей час дівчинка розуміє, що хоче бути корисною Україні, а тому з великою відповідальністю обирає майбутню діяльність. Після призначення Ліщини-Мартиненка до прифронтової зони українським командуванням, Ольга вступає до лав армії та виконує службу машиністки в канцелярії прифронтової комендатури.

У 1919 році Ольга з родиною свого родича Ліщини під тиском наступу більшовиків не змогла вчасно відійти й була змушена рятувати життя нелегальним переходом річки Дністер до Румунії. Але там дівчині не щастить – її заарештовують, а румунський суд виносить страшний вирок: повернути втікачів назад.

На щастя, Битинська повертається на ту частину території, куди ще не дійшли більшовики. Не дивлячись на наступ червоних, полк Ліщина і Ольга продовжують визволяти Україну – він керує полком, вона – працює машиністкою. Проте стається нещастя – Ліщину-Мартиненка поранено, тож він їде лікуватись до Камʼянця-Подільського. 

Дівчина відстає від нього і того ж року, від безвиході, переїздить до тітки Марії на хутір Вовковинський (нині Хмельницька область). 

Вона починає вчителювати і що найважливіше – дівчина бере на себе роль зв’язкової одного з повстанських загонів отамана Якова Гальчевського (Орла) між селами Радівці, Вербка та містечком Летичів, де сама й народилась. До речі, загін отамана Гальчевського дуже цінувався на той час, адже він перебрав на себе команду над усіма повстанськими загонами Правобережної України.

Після невдалого Листопадового рейду 1921 року, по Україні тривала велика «зачистка»: більшовики виловлювали повстанців або їхніх знайомих чи родичів і вбивали. Територія Волині та Поділля особливо гостро відчула на собі жорстокість червоноармійців. Звичайно, чекісти знали про полковника Ліщину і його сміливу родичку Ольгу, тож вони швидко знайшли хутір тітки дівчини, заарештували всіх членів родини і вивезли до Вінниці на період «розслідування».

Варто зазначити, що звʼязкових, у випадку викриття, більшовицька влада карала і нарікала на мученицьку смерть. У ході розслідування затриманих дуже сильно били і катували, особливо знущались над жінками. Після неймовірної жорстокості над Ольгою і її рідними, революційний трибунал виніс вирок – розстріляти всіх учасників повстанського руху. У другій половині 1922 року, після допитів та побиття, Ольгу Битинську розстріляли. Їй було всього 22 роки.

На жаль, постать Ольги Битинської зовсім загубилась на сторінках історії, хоча вона була молодою дівчиною, коли взяла на себе смертельно небезпечне завдання стати звʼязковою. З її допомогою повстанцям була передана важлива інформація, а сама вона, попри приниження і знущання, не видала побратимів і гордо загинула від рук катів. 

Ми завдячуємо старшині-повстанцю з загону Якова Гальчевського, самому Якову Галичевському, хорунжому Карпець-Волковинському і генерал – хорунжому Василю Филоновичу  за збереження хоча б частини біографії героїні нашого сьогоднішнього допису в оповіданнях, звітах і книгах. А також часопису «Український трибунал» і журналу «Промінь» за висвітлення інформації про Ольгу у паперовому вигляді. Памʼятаймо про мужню українку-звʼязкову, яка не здалась ворогу, а до останнього здобувала для України незалежність.