Як українці врятували боснійців від геноциду

Після Першої світової війни

У 1920-х роках балканське питання в європейській геополітиці було вирішене шляхом створення федеративного Королівства сербів, хорватів і словенців, яке також називали Югославією. На початку 1990-х років свій суверенітет та незалежність від Югославії одна за одною проголосили Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина та низка інших балканських держав. Серби намагалися зупинити розпад Югославії й почали численні війни з новоствореними державами. Вони спиралися на місцеве сербське населення, сподіваючись за його підтримки повернути ці землі назад.

1990-ті

Найскладнішою була ситуація в Боснії і Герцеговині, що проголосила незалежність 5 квітня 1992 року. Більшість населення тоді становили боснійці-мусульмани, однак там проживало й чимало сербів-християн, які одразу проголосили створення Республіки Сербської. Її головою став колишній лікар-психіатр Радован Караджич, який був рішуче налаштований завоювати решту території Боснії. Між боснійською владою і сербськими військами Караджича розпочалися бойові дії.

Серби досить швидко взяли в облогу столицю Боснії — Сараєво — й почали обстрілювати місто. У боях від вогню снайперів загинули сотні мирних жителів. Щоб зупинити кровопролиття, ООН вирішила ввести до Боснії свої миротворчі сили, до складу яких увійшли й українці.

«Вилетіли до Сараєва» 

Улітку 1992 року на Дніпропетровщині було сформовано 240-й окремий спеціальний батальйон Збройних сил України, який вилетів до Сараєва. До його складу входили найбільш підготовлені солдати та офіцери, багато з яких брали участь у бойових діях в Афганістані.

У Боснії українські миротворці разом з іншими підрозділами ООН захищали місцеве мирне населення, перешкоджали військовим сутичкам та відновлювали місцеву інфраструктуру. Це була перша участь незалежної України в миротворчих операціях за кордоном.

Водночас у квітні 1993 року два мусульманські анклави в Республіці Сербській — Сребрениця і Жепа — були проголошені зоною безпеки ООН. До цих міст ввели миротворчий контингент, зокрема й українських військових.

Уже 1995-ті роки

У 1995 році лідер боснійських сербів Радован Караджич видав директиву №7, у якій наказував сербській армії здійснити етнічні чистки боснійських мусульман.

У липні того ж року війська боснійських сербів на чолі з генералом Ратко Младичем підійшли до Сребрениці, де проживали боснійські мусульмани. Їх охороняв нечисленний контингент нідерландських миротворців, яким було заборонено відкривати вогонь. Нідерландці відступили, а війська Младича увійшли у місто. У період з 13 по 22 липня 1995 року вони вбили близько 8 тисяч боснійських мусульман — переважно хлопчиків та чоловіків.

Лише кілька тисяч мирних жителів змогли втекти з міста. Боснійці, які вижили під час цих етнічних чисток, навіть подумати не могли, що серби були готові їх убивати. Війська Младича не жаліли нікого.

Наступ на Жепу

Після захоплення Сребрениці, 13 липня 1995 року, сербські генерали віддали наказ про наступ на Жепу. На території цього боснійського анклаву тоді перебувало лише 79 українських миротворців, на озброєнні яких було тільки 9 БТРів та стрілецька зброя. Дізнавшись про події в Сребрениці, українці почали готуватися до кругової оборони. Усі розуміли, що наступною ціллю військ Младича стане Жепа. Місцеве мусульманське населення та біженці зі Сребрениці почали прибувати до міста, тоді як сербські війська перекрили всі дороги між Жепою та Сараєвом. У миротворців почали закінчуватися харчі. Сухі пайки вони розтягували на кілька днів, пили дощову воду. Супутниковий зв’язок із Сараєвом працював лише кілька годин на день.

Засідання ООН

Після подій у Сребрениці 11 липня 1995 року було скликано засідання ООН. На ньому з доповіддю виступив спеціальний представник Генерального секретаря ООН, який зазначив: «Наступним об’єктом нападів сербів стане Жепа. І українська рота, яка налічує 79 осіб, не буде в змозі чинити гідний опір сербським військам. І навряд чи знайдеться держава, яка направить туди свої підрозділи для розв’язання цих питань».

Водночас у Жепі місцеві боснійці погрожували відкрити вогонь по українських миротворцях, якщо ООН не завдасть авіаударів по колонах сербських військ, які наближалися до анклаву. Українці ніяк не піддалися на ці провокації й зайняли кругову оборону. Разом з тим потрібно було вирішити, що робити далі. Серби вже підтягнули міномети й почали обстріли Жепи.

Україна і переговори

Українці усвідомлювали, що вступати в бій із сербами означало б самогубство, але відмовилися відступати й кидати місцеве мирне населення напризволяще. Полковник Микола Верхогляд, який командував миротворчим сектором «Сараєво» і в той час перебував у Жепі, зустрівся з командиром боснійських загонів полковником Авдо Палічем. Після цієї зустрічі він вирушив на перемовини з сербами.

24 липня полковник Верхогляд прибув на позиції сербів без зброї та бронежилета й зустрівся з сербським генералом Ратко Младичем. Особиста зустріч двох офіцерів тривала близько доби, деколи розмова йшла на підвищених тонах.

Домовленість

Зрештою, в ході переговорів Микола Верхогляд домовився з Младичем про організацію «зеленого коридору» для евакуації мирного населення. Евакуація тривала протягом 25–27 липня 1995 року — із Жепи вивезли близько 10 000 боснійців-мусульман.

У кожному автобусі їхав український миротворець, який гарантував безпеку боснійців. Також з міста на вантажівках евакуювали 150 поранених боснійських солдатів. Сербський генерал Младич, спостерігаючи за евакуацією, зазирав в автобуси й говорив боснійцям: «Я дарую вам життя як подарунок».

Після завершення евакуації український миротворчий контингент залишив Жепу, куди натомість ввійшли сербські загони Ратко Младича. Вони розграбували місто, арештували та вбили боснійських солдатів, зокрема й полковника Авдо Паліча. Пізніше генерала Младича відсторонили від командування сербською армією. У 2017 році його визнали військовим злочинцем і засудили до довічного ув’язнення.

Після подій

Полковник Микола Верхогляд продовжив службу в ЗСУ, але згодом звільнився в запас. Він був удостоєний багатьох державних нагород, опікувався правами українських миротворців. Помер у 2021 році. 

В українську та світову історію події 1995 року ввійшли як перша демонстрація мужності, незламності та сили духу українських військових, а також як найуспішніша операція Збройних сил України до 2014-го.