«Чому з твоєї родини до сих пір ніхто не помер?» Криваві історії колективізації

Під час пошуків активісти вдавалися до насильства

Комісії та бригади, натхненні й водночас застрашені пропагандою, під час колективізації часто вдавалися до відвертого залякування й насильства над селянами. Чим більше селян опиралися колективізації, тим більше це розлючувало надісланих до села працівників і місцевих активістів, які застосовували тортури, втрачаючи людяність. І, на жаль, мемуари й архіви рясніють прикладами переслідування, погроз і фізичного насильства.

Певна жінка з Чернігівської області написала про те, як допитували її матір:

«… вимагали від мами сказати: де золото свекрів і зерно? Мати їм відповідала, що свекри в числі перших подали заяву в колгосп, все віддали, худобу і зерно… На допитах матері вставляли в двері пальці рук й закривали ці двері. Пальці лопались, текла кров, біль був нестерпний, мама втрачала свідомість. Вони її відливали водою, знову били, вставляли голки під нігті, пальці в двері…».

Людей зачиняли в розтоплених печах доти, доки вони не зізнавалися, де ховали хліб.

У Вінницькій області коваля, батька трьох дітей, привели до сільради за знайдені кілька жмень колосків: «Його почали страшно бити, катувати за це, голову скрутили повністю задом наперед, і зі ступеньок так вниз толкнули». У Дніпропетровській області людей зачиняли в розтоплених печах доти, доки вони не зізнавалися, де ховали хліб. Як і під час колективізації, якщо в селян знаходили приховане продовольство, забирали останнє майно, виганяли з хат, викидаючи роздягненими на сніг.

Ще одним методом було ув’язнення. Так, в одному селі на Полтавщині голова сільради саджав селян-одноосібників, які не виконували плану хлібозаготівлі, у «холодну камеру». Тримали там разом чоловіків і жінок, які спали на сіні. Роль «холодної камери» виконувала неопалювана задня кімната сільради, в якій не було ні ліжок, ні стільців, а ув’язнених не годували. Якщо родичі не передавали їжі, селяни просто помирали там. На Полтавщині син куркуля пригадував, як його батька схожим методом зачинили в холодній коморі, не давали три дні їсти і пити. Щоб вижити, він почав їсти сніг, що набивався крізь шпарини. Проте, не витримавши знущань, на третій день він погодився вступити в колгосп. У Сумській області місцева бригада чинила за таким самим сценарієм: «незгодних» замикали в холодних кімнатах і на їхніх кожухах писали крейдою або вугіллям «злісний непостачальник хліба державі». Проте на цьому жахливі історії не закінчуються.

Змусили ходити селом з прив’язаною до шиї відрубаною головою корови

Було багато випадків жорстоких знущань. В одному селі активісти спалили хату, в якій жили дві дівчинки, які щойно осиротіли. Старша дівчинка пішла працювати в колгосп, звідки її не відпустили доглядати за важко хворою сестрою. Ніхто не виявив жодного співчуття до сиріт. Натомість сусіди розібрали рештки хати на дрова і розтягли останні речі, які сестри змогли врятувати. Атмосфера загального страху й насильства може як згуртувати людей, так і зробити їх байдужими до чужого горя.

Селяни не хотіли втрачати своє майно та їжу, оскільки розуміли що це їхнє майбутнє і їхнє життя. Однак влада трактувала це інакше — як політичний акт. На думку більшовиків, це все «контрреволюційні міркування», тому таких «петлюрівців» вони карали. Так, одного чоловіка змусили ходити селом з прив’язаною до шиї відрубаною головою корови за те, що він відмовився віддати корову в колгосп і зарізав її сам. Таким чином влада хотіла показати усім селянам, що може з ними статися. Зазвичай тим, хто різав свою худобу, автоматично приписували звання «куркуля», арештовували і депортовували в Сибір.

Повторні обшуки, щоб зненацька застати людей за їжею

У багатьох випадках бригади, що забирали їжу, приходили не один раз. Щоб переконатися, що нічого не залишилося, вони обшукували всіх членів родини. «Приходили разів зо три, поки все не забрали, а потім вже і не ходили», — згадувала одна жінка. Деколи комуністи несподівано навідувались у різні години і вдень, і вночі, щоб побачити, як люди дістають їжу зі схованок. Коли ж заставали родину за мізерною вечерею, то забирали хліб зі столу. Якщо борщ ще варився, його витягали з печі та розливали по підлозі, а потім вимагали пояснити, чому в родини щось залишилося, щоб покласти в борщ. Інший свідок описував, що бригади «ставали на горбку і дивилися, чи йде димок з димаря хати. Якщо йде, то значить хтось варить їжу. Ішли і забирали». 

Чому ви ще живі?!

Люди, що не помирали голодною смертю, викликали велику підозру у влади. «Якщо родина не померла з голоду, то в них є їжа, а значить вони не все віддали державі!» Такою цитатою можна охарактеризувати ставлення партійців до селян, що виживали. Їх звинувачували в «куркульстві» і в співпраці з петлюрівцями, фашистами й польськими спецслужбами, тож вони, на думку влади, були ворогами. Радянська влада взяла курс на моральний тиск і повторні обшуки сільських хат. Наприклад, один з активістів, що проводив обшук у селі на Чернігівщині, питав у селян: «Чому з твоєї родини до сих пір ніхто не вмер?», або на Сумщині, коли активісти не могли знайти все продовольство, вимагали в селян зізнатися: «Ну чим ти живеш?», «Чому ви ще не зникли? Чому досі не померли? Чому ви ще живі?»

Замість висновку

Голодомор — важлива частина української колективної пам’яті. Голодомор 1932–1933 років — це прямий доказ жорстокості більшовицького режиму, особливо стосовно до українського народу. Радянський імперіалізм був готовий заплатити будь-яку ціну для того, щоб досягти своєї мети, кремль був ладен приректи мільйони селян на голодну смерть, щоб зміцнити військову промисловість і розпочати нову війну в Європі. Такі історії колективізації є підтвердженням, що не варто надіятися на примирення з росіянами й можливість домовитися. росія в будь-якій формі державного управління буде намагатися захопити й підпорядкувати собі українців. Про це варто пам’ятати і робити висновки.