Хто здав Херсон
Бої на Півдні в перші дні
Багато хто бачив відео Держприкордонслужби України, на якому російська техніка нібито безперешкодно перетинає один з пунктів пропуску на Херсонщині. Це створює ілюзію, що наші оборонці втекли або здались і впустили росіян без жодного пострілу, проте це не так.
Ще вночі 24 лютого 2022 року на КПВВ «Каланчак», «Чаплинка» і «Чонгар», як зазвичай, люди переходили адміністративну межу з окупованим Кримом і не підозрювали, що вже о четвертій годині ранку попадуть під обстріл. Українські прикордонники негайно вивели звідти цивільних і прийняли бій. Рашисти атакували їх зі стрілецької зброї, мінометів, артилерії, РСЗВ, здійснювали авіаційні удари — з’явилися перші поранені, в тому числі серед мирного населення. Службовці ДПСУ не мали достатньо засобів, щоб відбити величезну навалу ворога, тому частина евакуювала постраждалих в Олешки, а ті, хто залишився на позиціях, потрапили в полон.
У той самий час один з підрозділів морської піхоти України знаходився біля Генічеська, і в них ситуація була схожа. Через брак боєприпасів і техніки єдиним способом призупинити просування колон окупантів став підрив уже замінованого Генічеського автомобільного моста. Усі чули трагічну історію, як ціною свого життя матрос Віталій Скакун виконав це завдання й дав можливість своєму підрозділу перегрупуватися.
Паралельно з цим танкові взводи 59-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ, яка знаходилась у польовому таборі під Олешками, отримали наказ виступати в бік Криму, але дорогою стало відомо, що російський десант захоплює Каховську ГЕС і міст через Північно-Кримський канал, тому танкісти, серед яких був лейтенант Євген Пальченко, вирушили в той район, де розпочали бій. Тут же надійшов новий наказ — повертати до Антонівського мосту біля Херсона і прикривати війська там, бо туди вже дісталися вороги.
Упродовж одного дня російські загарбники взяли під контроль майже всю Херсонську область, повсюдно здійснювали обстріли, десантні висадки й авіабомбардування, а ближче до вечора почалися бої за Антонівський міст, які велися безперервно кілька днів. Він переходив з рук у руки, була спроба його підірвати: десантники 80-ї окремої десантно-штурмової бригади намагалися виконати це (міст не був замінований заздалегідь), але через наступ переважаючих сил противника це не вдалося.
На підступах до Херсона загинуло багато українських захисників. Бойові дії в цьому районі дали час іншим нашим підрозділам краще організувати оборону північніше — на Миколаївщині. Озброєння, техніки та живої сили російська армія мала в рази більше, тому наші воїни не мали іншого виходу крім відходити в бік Миколаєва.
Досі залишається відкритим питання, чому українська оборонна промисловість за вісім років війни на сході не виробила достатньо засобів, щоб стримати ворога. Також досі невідомо, чому план оборони півдня України не був продуманий детальніше і хто відповідає за те, що Херсонська, Миколаївська й Запорізька області не були добре захищені від російської агресії.
Остаточне захоплення обласного центру
Обороняти Херсон ізсередини довелося Територіальній обороні, яка тоді ще не була повноцінною структурою: по суті вона сформувалась у перші дні повномасштабного вторгнення здебільшого з небайдужих громадян, серед яких мало хто мав досвід участі в бойових діях до цього. Напередодні з міста виїхали СБУ, МВС і деякі представники місцевої влади. Скоріш за все, вони розраховували, що Херсонщину не вдасться відстояти. Мав місце і колабораціонізм: за неофіційними даними, херсонські поля могли бути заміновані, але знайшлися ті, хто показав росіянам безпечні проходи, а такі персонажі як Сальдо, який був колись мером Херсона, і Стремоусов, який вів громадську діяльність, завжди мали проросійську позицію, тому не дивно, що вони стали гауляйтерами.
Тож забезпечувати безпеку й порядок у місті залишилися свідомі поліцейські, нацгвардійці й ДСНС, до яких долучилися добровольці. При військкоматах були величезні черги, а штатного озброєння було обмаль, тому люди організовувалися самостійно: вулиці патрулювали групи чоловіків у найкращому випадку з дубинками й своєю зброєю.
Після остаточного захоплення Антонівського мосту й витіснення Сил оборони з прилеглих населених пунктів до обласного центру, вночі 28 лютого окупанти оточили місто й почали просування вглиб. Тероборона й ті, хто не був до неї офіційно записаний, з коктейлями Молотова й автоматами зустріли їх у передмістях, у тому числі в Бузковому сквері, де 1 березня більшість херсонських оборонців розстріляли або забрали росіяни. Лише деякі оборонці врятувались і дісталися Миколаєва. З того дня загарбники цілком контролювали Херсон.
Визволення українського Півдня
Відтоді окупанти намагались оточити Миколаїв, дісталися Баштанки й Вознесенська, що на північ, але спільними зусиллями ЗСУ, НГУ і Нацполіції за лічені дні були відбиті атаки на Миколаївський міжнародний аеропорт і військовий аеродром Кульбакино, ворог відступав і з інших населених пунктів області. У березні-квітні почалося витіснення загарбницьких військ із селищ Бериславського району Херсонщини, що межує з Дніпропетровщиною, проте Снігурівку на півдні Миколаївщини утримати не вдалося — на її околицях бої велись аж до листопада. У червні-липні українська армія артилерією та дронами стала діставати штаби, склади й місця розташування противника не тільки на Чорнобаївському аеродромі, але і по всій Херсонщині: в Олешках, Бериславі, Новій Каховці, Брилівці, Раденську, Лазурному, Скадовську, Каланчаку, Чаплинці, Генічеську. Регулярними стали «прильоти» по мостах: Антонівському автомобільному і залізничному та через р. Інгулець у Дар’ївці. Так розпочалася деокупація Півдня.
Що рашисти швидко захопили цей регіон, не означає, що за нього ніхто не боровся. Сьогодні ми не можемо знати всього, але Державне бюро розслідувань і Служба безпеки України вже працюють над тим, щоб виявити всіх зрадників і з’ясувати причини того, чому в лютому 2022 року все склалося саме так.
Російські загарбники залишили правий берег Дніпра, але не просто тому, що їм так захотілось: 9 місяців Сили Оборони і Спротиву послідовно робили все можливе й неможливе, щоб вибити звідси ворога. Неймовірні зусилля та жертви були покладені на те, щоб народ Херсоном знову майоріли синьо-жовті кольори, і досі проливається немало крові за Лівобережжя. Битва за український Південь триває, як і боротьба за інші наші землі.
Матеріальна підтримка:
Одноразова: приват 4149499158805604
монобанк 4441114464261468
банка моно: https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy
Патреон: https://www.patreon.com/history_
BuyMeACoffee: https://bmc.link/ukrainehistory
Дата публікації: 17 Червня 2023