Зв’язані руки та мотузка на шиї. російський геноцид в Ізюмі.

Бої за Ізюм тривають з 24 лютого 2022 року після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Окупанти інтенсивно обстрілювали місто з авіації, вся інфраструктура була знищена, практично на 80% зруйнована житлова забудова. Кількісна перевага російських військових та віроломство місцевих зрадників призвели до захоплення міста російськими військами 7 березня 2022 року, а з 2 квітня Ізюм перебував у повній окупації. 

10 вересня 2022 року, після більше, як шестимісячної окупації, місто було звільнене.

За словами депутата Ізюмської міської ради Максима Стрельнікова, від початку вторгнення росіян у місті загинуло щонайменше 1 000 цивільних, близько 80% інфраструктури зруйновано, розбита система централізованого опалення. Ще більша кількість людей постраждала через відсутність медичної допомоги. На час звільнення в місті знаходилося близько 10 000 мешканців із понад 46 000, станом на 2020 рік.

Кілька днів тому в лісі на околиці Ізюма, що на Харківщині, знайшли масові могили,

де були поховані понад 445 українських цивільних та військових.

Є тіла з ознаками тортур, є загиблі внаслідок ракетних обстрілів. Серед них багато жінок та дітей. На жаль, фахівці говорять, що впродовж часу будуть знайдені ще кілька масових поховань із слідами катувань російською армією.

Жителі, що залишилися на період окупації в Ізюмі, ділилися спогадами з журналістами, які приїхали на місця масових поховань. З їхніх слів, вони самі ховали людей. Є свідчення, що російські солдати стріляли по похованих просто для розваги, серед погребельників є діти та навіть цілі родини в одній могилі. Ізюмчанам не завжди вдавалося встановити особу загиблого, тому більшість погребінь підписано лише номерами.

Національна поліція України виявила на деокупованих територіях Харківської області щонайменше десять російських катівень у Вовчанську, Куп’янську, Балаклії та Ізюмі.

Людей, яким не пощастило туди потрапити, насильно утримували, допитували та навіть катували. Слідчі встановили, що тут росіяни знущалися з місцевих мешканців, які відмовлялися співпрацювати. У камерах, розрахованих на 140 людей, тримали по 400. Ув’язнені були змушені спати стоячи.

СБУ документує звірства та інші воєнні злочини в рамках кримінальних проваджень за ст. 438 Кримінального кодексу – порушення законів та звичаїв війни.

Рятувальники стверджують, що

вбивства росіянами українців в Ізюмі Харківської області втричі масштабніші, ніж у Київській області.

Під час ексгумації було виявлено, що 99% тіл містять сліди катування. На жаль, це зайвий раз доводить, що злочини російських військ на тимчасово захоплених територіях України – це звична та характерна для них поведінка.

Максим 31 рік:

Місцевий мешканець поділився своїми спогадами в одному з видань, окупанти захопили його в полон не дарма – хтось “свій” доніс, що чоловік має друзів у ТрО й ЗСУ. Максима побили, натягли мішок на голову і відвезли в яму. Там перебувало понад 20 людей з різним ступенем мордувань, побиття та психологічних знущань. Максим розповідає, що в яму на ніч заливали холодну воду, бранців катували електрошокерами, давали лише хліб і воду, аби не вмирали з голоду. Корисної інформації від Максима окупанти не отримали, через кілька днів знущань відпустили. Крім того, чоловік отримав травму руки від обстрілу касетними снарядами, але запевняє, що зараз у нормі, згадувати пережите зайвий раз не хоче.

Євген 76 років: “Гарне було, тепер зруйноване”, –

Чоловіка не били й не катували, але часом здавалося, що від постійного гуркоту ракет і розривів снарядів серце не витримає. Ізюмчани розповідають: інший чоловік, серце якого отак не витримало, 13 днів лежав на сходах на першому поверсі дев’ятиповерхівки, аж поки дружина не змогла закопати його у дворі. Настільки сильними були обстріли.

Пані Ольга: Вона пригадує, як нюхала хліб, якого не бачила два місяці.

“Магазини розбиті, розграбовані… Ті, які не були розбиті зброєю, те мародери розтягнули одразу”. Пані Ольга – вчителька української мови із 27-річним стажем, співпрацювати з окупантами навідріз не хотіла. Від березня до липня вони з сусідами розпалювали багаття біля багатоповерхівки і на вогні готували їжу. Так робили й усі інші мешканці Ізюма, адже в місті немає ні світла, ні газу, а в декого – води поблизу. Найстрашніше, в підвалі були діти. Одна жінка там же й померла. Похоронили в дворі.

Олександр: “Будеш у нас сидіти як талисман”

– казали російські окупанти цивільному полоненому Олександру,

якій провів у підвалі 3 місяці в окупованій Балаклії. Олександр каже, що йому ще “пощастило”. Він залишився живим. У камері №2 розміром менше 7 квадратних метрів з чоловіком впродовж трьох місяців сиділо ще 8 людей. Були й камери з полоненими жінками. Він зазнав страшних мук від росіян: електричний струм, побиття битою по голові та тулубу, різання ножем. 

Всі ці люди жили щасливим спокійним життям, поки російські війська не прийшли убивати мирних українців.

Це геноцид української нації. Це вбивства наших дітей, наших жінок, наших чоловіків – цивільного населення. Вдавшись до широкомасштабного вторгнення, путін прагнув знищення українських державності та народу. Буча викрила цю мету, Ізюм про неї кричить. російська федерація повинна понести покарання. Кожен воєнний злочинець буде покараний.