Історія боротьби ОУН на Херсонщині

Українське підпілля на Півдні було важливою частиною загальноукраїнської мережі ОУН. Похідні групи, що діяли на Херсонщині, були тісно пов’язані з Миколаївщиною і водночас забезпечували агентурний зв’язок на південно-східному напрямку, в бік Маріуполя.   

Члени ОУН у Херсоні діяли під прикриттям загонів самооборони, дозволених окупаційною владою. На спеціальних зборах, організованих націоналістами, в різний час можна було спостерігати до двох тисяч осіб. Для такого порівняно невеликого міста це суттєвий показник.

Спочатку головними діячами підпільного руху на Херсонщині були командир самооборони «Конрад» і заступник мера з прізвиськом «Гриць». Вони відповідали за утвердження мережі ОУН в регіоні, але пропрацювали недовго. Приблизно в середині 1942 р. їх обох заарештували гітлерівці, через що підпілля ввійшло в недовгий період кризи, поки на Херсонщину не прибули нові похідні групи з не менш впливовими лідерами. Зокрема, стан справ у місті налагодив буковинець «Довбуш».

Варто розказати окремо про постать учасника похідних груп ОУН Юліана Войтовича, родом з Лемківщини. Його діяльність на освітній ниві в Херсоні під час німецької окупації викликає велику повагу.

Юліан Войтович

Юліан уникнув перших нацистських репресій проти українських націоналістів й продовжив працювати в підпіллі ОУН Херсона під псевдонімом  «Ярослав Степовий». Він викладав історію та географію.

Акцент у програмі Войтовича був на періоді Київської Русі. Викладанню історії в роботі похідних груп ОУН приділялася велика увага, бо знання історії слугувало основою для формування націоналістичного світогляду потенційних нових членів і прихильників організації.

Юліану Войтовичу не вдалося уникнути репресій нацистських спецслужб. Він пройшов довгий шлях від табору «Водокачка» до Бухенвальду, Дори й Берґен-Бельзену.

Серед впливових представників ОУНівського підпілля Херсонщини була популярна особа — Богдан Бандера, рідний брат Степана Бандери.

Перед тим як осісти в Херсоні, він пройшов довгий і складний шлях становлення.

Богдан покинув Захід України, коли туди в 1939 р. прийшла радянська влада. Певний час проживав у польському Холмі, де навчався в місцевій гімназії. Довідавшись про місії похідних груп, він виявив бажання приєднатися до однієї з них. Саме так Богдан Бандера й опинився на Херсонщині.

Псевдо довго вигадувати не став: його кликали «Богдан», «Богданчик», рідше «Іван». Він відповідав за молодіжну мережу Херсонської округи ОУН(б).

За даними, які зібрала Алла Дігтяренко, «головним завданням для „Богдана“ стала пропаганда серед молоді ідей організації… Спочатку, після перевірки ідеологічних основ, зацікавленим давали читати щось з пропагандистської літератури, періодики або листівки, які регулярно постачалися із західної України. Потім новачкам доручали неважку роботу (перенести пакет, документи, когось зустріти). У фіналі кандидат на членство повинен був прийняти присягу на вірність ОУН».

1943 рік видався непростим для Богдана Бандери. Його постійно переслідували гестапівці, тому певний час він переховувався в Миколаєві, а згодом перемістився в село Піски.

Там «Богдан» разом з однодумцями «заліг на дно» в місцевої жительки Ніни Яковлевої. Одного дня до неї додому з перевіркою прийшли поліцай і староста. У ході сутички, яка розпочалась у дворі, Богдан Бандера застрелив німецького поліцая, а самим підпільникам удалось утекти.

Наступного року Богдан Бандера фактично обірвав зв’язок з херсонським підпіллям.

У джерелах ідеться про те, що він продовжував підпільницьку роботу в Баштанському районі (сучасна Миколаївська область). 

Німецько-радянський фронт поступово рухався на Захід, і очільники похідних груп ОУН Херсону розуміли, що зміна влади стає дедалі імовірніша.

Прийнято рішення «окопатися» в криївках, де, на думку націоналістів можна було безпечно пересидіти відхід німецької і прихід радянської армій. Пізніше поставлено мету влитися в місцеве середовище під виглядом радянських партизанів.

Богдан Бандера з іншими підпільниками облаштували свої криївки за декілька кілометрів від уже згаданого села Піски на Миколаївщині.

Криївка в карпатських лісах краще себе зарекомендувала, ніж у степах Півдня України. З приходом совєтів багато ОУНівських підпільників були викриті, вбиті або заслані в Сибір. 

Доля Богдана Бандери також була, найімовірніше, трагічна. Існують альтернативні версії: одна говорить, що він навесні 1944 р. втік спочатку в західні області України, потім нібито в місто Відень і до 1963 р. проживав за кордоном, але більшість істориків сходиться на думці, що «Богдан» загинув у Баштанському районі 1944 року від рук радянських солдатів з Сибірської дивізії. 

Совєти намагалися зрубати під корінь усю агентурну мережу ОУН на Херсонщині, і їм це дійсно дуже добре вдавалося. Осередки спротиву вже не сягали попередніх масштабів. Після завершення Другої світової війни траплялися тільки поодинокі згадки про націоналістичних підпільників у регіоні, які діяли або наодинці, або невеликим групами.

Остання згадка про активність ОУН у херсонському краї міститься в архівах КДБ. Так, у с. Рубанівка на початку 1953 р. викрили молодіжну групу ОУН. Вона налічувала 9 осіб, головним серед яких був уродженець Галича Мар’ян Голотів. У джерелі йдеться, що підпільники мали при собі два автомати, три пістолети, набої та літературу. Усіх їх засудили й вислали в табори.

Отже, можемо констатувати, що, незважаючи на велику відстань, ОУН мала достатньо ресурсів, щоб протягом довгого часу працювати в південних регіонах нашої країни.

Херсонщина стала одним з країв, де підпільники намагалися утвердити державотворчі ідеї та сформувати в суспільстві ідею соборності українських земель. У надскладних умовах нерівного розкладу сил похідні групи ОУН боролися, поки це було можливо.

Дата публікації: 3 Лютого 2023

Читайте також: