Звільнення Київщини: уроки першого успіху ЗСУ

24 лютого 2022 року колони росіян перейшли північний кордон і ступили на українську землю. Головною ціллю було оточення Києва й примус українського керівництва до капітуляції або заміщення його лояльними до росіян політиками.

Через Чернігівську, Київську й Сумську області увійшло близько 40 тисяч солдатів. До столиці рушила частина цих сил із двох сторін. З півночі на південь через Чорнобильську зону відчуження в напряму Ірпеня та Житомирської траси. На своєму шляху вони захопили Іванків, Димер, Бородянку, Бучу, Макарів і десятки інших населених пунктів. З північного сходу рухалось друге угруповання. Воно зайшло через Сумську область і вирушило в напрямку Броварів. У Гостомелі висадився російський десант, який зв’язав нечисленні сили нацгвардії та спецпризначенців у боях за аеропорт. Злітну смугу довелось пошкодити артилерією, щоб не допустити посадку транспортних Іл-76, які мали доставити техніку.

Північно-західна частина області була захоплена в перші дні вторгнення. 27 лютого вже розпочався бій за Ірпінь.

9 березня колону танків під Броварами було помічено й частково знищено. Росіяни так швидко просувались через кількісну перевагу над українськими військами й відсутність ліній оборони. Населення намагалось затримати їх: знімали дорожні знаки, загороджували шляхи старою технікою, встановлювали металеві «їжаки» й бетонні блоки. 

Значні українські сили завчасно відправились на Донбас, де очікувалось загострення. Тож Київщину прикривали невеликі загони, підсилені добровольцями. На оборону стали 72 окрема механізована бригада ЗСУ, далекобійна артилерія 43 артилерійської бригади й сформовані підрозділи з курсантів і викладачів вищих військових закладів Києва. Разом вони мусили вести маневрену оборону, щоб завдати якомога більше шкоди наступаючим. 

Військам не вистачало озброєння та засобів зв’язку. Останнє призводило до випадків «дружнього вогню». Поспіхом створювались захисні рубежі. Подекуди вони збігались із оборонними лініями часів Другої світової. Захисники підірвали дамбу на річці Ірпінь і заблокували дорогу для росіян. Знищувались мости.  27 лютого почалася битва за Мощун, де росіяни спробували перейти річку. Тяжкі втрати змусили їх сповільнити темп. Затяжні бої оголили слабкі місця в прогнозуванні операції.

Вразливість плану «другої армії світу» вималювалась вже в перші дні наступу. Солдати противника мали проблеми із забезпеченням припасами. Швидке просування розтягувало логістику. Траплялося, що застарілі карти збивали їх з курсу. Кілометрові колони техніки потребували дозаправки, яка часто затримувалась. Українські безпілотники й артилерія полювали на ворога. Часто корегували їх звичайні українці, які повідомляли про пересування окупантів і передавали координати. З новими зайнятими територіями проблеми лише накопичувались. Для охорони транспортних вузлів, мостів і контролю населених пунктів потрібно було розпорошувати сили. ЗСУ поступово перерізали шляхи сполучення між невеликими населеними пунктами, заважаючи ворогу доправляти боєприпаси й особовий склад для продовження наступу.

Бої за Мощун були ключовим етапом битви за Київщину.

З його визволенням 21 березня розпочались перемоги ЗСУ. Ще на початку місяця оборонцям вдалося закріпитись у Макарові, але у щось більше це не переросло. Виконання задач ускладнювали недостатнє злагодження між підрозділами й відсутність попереднього бойового досвіду в багатьох новоспечених солдатів. Низький моральний стан росіян, криза управління та відсутність просувань відкрили вікно можливостей у другій половині березня. Підрозділи ЗСУ поволі знищували колони, які підходили до лінії фронту, та брали населені пункти під вогневий контроль. росія втрачала елітні війська, дорогу зброю та старших офіцерів. Зображення знищених колон техніки й командних пунктів ворога ширились соцмережами та підіймали бойовий дух суспільства.  

Почались локальні контратаки, які сигналізували про втрату росіянами ініціативи. Виднілася загроза можливого оточення.  Командування рф прийняло рішення відступати. Вони організовано відійшли. Відступ спланували ретельно, але подекуди все ж залишали документацію, зброю та техніку.

Були створені спеціальні групи, які прикривали відступ.

Інтенсивно працювала артилерія та авіація. Щоб не потрапити в кільце, окупанти ретельно охороняли міст біля Іванкова, а після свого відходу підірвали його. Так їм вдавалось загальмувати переслідування і без значних втрат відступити. Операція з відступу дозволила зберегти сили, які потім використають на інших напрямках. 

28 березня ЗСУ звільнили Ірпінь, 31 березня Бучу, а 1 квітня Гостомель. 2 квітня 2022 року останні загони росіян залишили область. Український прапор знову майорів над кожним населеним пунктом Київщини.

Допоки українські підрозділи не увійшли до визволених міст, складно було оцінити ситуацію. Відступ росії дав змогу відкрити світові очі на її воєнні злочини. Загалом їх зафіксовано більше ніж 9000 на території області. Постійні артилерійські та авіаційні удари перетворили квітучі українські міста й села на пустки. Буча, Ірпінь і Гостомель були зруйновані майже на 70%. У Бородянці під завалами знайшли понад 40 тіл постраждалих. Знищеними чи пошкодженими стали 24 тисячі житлових будинків, 227 шкіл і дитячих садків, 125 адміністративних будівель, 128 медичних закладів і 138 культурних об’єктів. Регіон отримав збитків на 8,2 мільярда доларів.

Відступаючи, солдати рф спробували замаскувати сліди звірств. Вони створили близько 20 братських могил, де ховали жертв. Зокрема, у похованнях у Бучі 419 осіб мали сліди знущань на тілі та кульові поранення, у частини були зв’язані руки. У ході розслідування встановили 3 місця катувань. Загалом у Київській області було вбито понад 1700 цивільних. Серед них понад 40 дітей.

Звільнення Київщини стало першим успіхом України.

Окупанти не змогли зайняти столицю та були змушені відмовитись від першопочаткових планів. У словник цієї війни міцно увійшов вираз «жест доброї волі», яким путінська пропаганда маскувала свої невдачі. Попри чисельну перевагу ворога, українці зуміли відкинути його від столиці. Головна проблема полягала в тому, що російські війська не були розбиті. Зовсім скоро сили обох сторін зустрінуться на інших напрямках, де продовжать боротьбу.