Життя під окупацією. Що відбувається в тимчасово окупованому Херсоні.

1. Смерть свободі слова та геть демократичні вибори.

росіяни вимкнули українське телебачення та радіо, встановили контроль над регіональними ЗМІ (це помітно в зміні риторики ВТВ плюс), викрали мера Колихаєва та призначили своїх гауляйтерів, двох з них містяни часто зневажливо називають сосальдом (колаборант Сальдо) і спермоусовим (колаборант Стремоусов).

Свободи слова в Херсоні майже немає, за це можуть розстріляти або помістити в підвал на “виправні роботи”.

2. Усе має бути російське.

З самого початку окупації запровадили московський час, російський поганий зв’язок та інтернет, яким люди користуються, щоб хоч якось комунікувати з родиною. Майже всі сервіси не працюють без VPN, запровадження паспортів рф та автоматичне отримання російського громадянства новонародженими, російські прапори та державні символи, пропагандистські плакати. Ось сучасні реалії жителів Херсону. Більшість херсонців ігнорують чи відверто борються з цими нововведеннями рашистів, але є й такі, хто змушені так чи інакше підкорятися ворогу.

3. Запровадження російського рубля.

росіяни намагаються ввести в обіг російські рублі будь-якими методами. Наприклад, через соцвиплати по 10 тис. рублів пенсіонерам та незаможним. Укрпошту, де більшість пенсіонерів отримували готівкою свої пенсії, захопили, тож тепер для виживання та пенсії потрібний російський паспорт. Після одержання соціальної допомоги від росіян людей запрошують на різні пропагандистські зустрічі та заходи. Голодних і знедолених намагаються перетворити на лояльне населення. Багато громадян обрали спротив — знімають українську пенсію з картки (для цього треба український зв’язок, тож робити це дуже складно). Варто сказати, що й знімати гроші не так просто. Комісія стала величезна — від 10% чи й більше. Бізнес також притиснули: якщо власник не продає щось за рублі, то він перестає бути господарем свого магазину. Так утворилася двовалютна зона, економічний розвиток якої повертається в радянські часи.

4. Інфляція та російські товари.

Ціни значно зросли, приблизно втричі. Найдорожчими стали ліки, м’ясо, побутова хімія, кава, чай, печиво, солодощі, сир, сметана, алкоголь (але з’явилося багато наливайок, що працюють без обмежень, і люди починають спиватися)… Натомість цигарки та овочі стали дешевими. Ціни на ковбасу становлять 600−800 грн/кг, ціна найгіршої вареної ковбаси стартує від 200 грн/кг, куряче філе — 220−230 грн/кг, яловичина — 220 грн/кг. Цукор коштує 45 грн/кг (був і по 100), шоколадка — 80-100 грн, соняшникова олія — 60-80 грн, 100 грамів кави за 60 гривень, 100 грамів чаю за 70 гривень, яйця — 35. Ціни на молоко та хліб встановили помірними (22-27 гривень). Товари завозять переважно з росії чи інших окупованих частин України, таких як Криму.

5. Виселення українців та заселення росіян. Зросійщення.

Пропагування російської культури та свят, боротьба з українськістю, заселення міста звичайними росіянами та дружинами-родичами російських солдатів. У Херсоні вивісили білборди, на яких, наприклад, Олександр Пушкін каже, що Херсон — це російське місто, а Денис Давидов, поет і гусар, розповідає, як він створював російський Херсон. Триває й підготовка до першого вересня: зі всіх шкільних бібліотек вилучили українські підручники, завозять російські; директорів шкіл і вчителів шантажують, але більшість з них не здається та чинить опір. Святкують окупанти також по-своєму. 9 травня, наприклад, було з червоними прапорами, георгіївськими стрічками та купою завезених людей з росії. Таких туристів місцеві впізнають за виразним російським акцентом і тим, що вони не можуть орієнтуватися в місті, але брати участь у пропагандистських шоу вони вміють. Та навіть деякі з заходів провалюються з тріском. 1 червня святкували День захисту дітей, і дітям (частина завезена з росії, частина херсонські) дали крейду, щоб вони намалювали свою мрію. Результатом короткотривалої свободи стало те, що значне число українських дітей зобразило прапор України.

6. Вбивства та викрадення.

Перелік жахів російського світу та окупації невичерпний, і вкрай багато сучасних дій росії нагадують про її криваве імперське минуле. І це вже не кажучи про відсутність роботи, терор та вимирання міста після четвертої дня, бо ходити стає небезпечно. Найбільш загрозливим став центр та всі місця, де є росіяни. Можуть пограбувати, забрати телефон чи тебе — на кілька днів чи назавжди. Репресії можуть стосуватися кожного. Тортури, вбивства, викрадення людей, зґвалтування стали звичними. Більшість херсонців не змогли жити в таких умовах — велика частина поїхала з міста, хтось виживає в таких умовах, а хтось стає колаборантом. Ті, хто залишився, переважно чекають на ЗСУ, а найбільш активні подалися в партизани.

7. Боротьба в підпіллі.

Українські партизани ведуть свою боротьбу — зазвичай непомітну, але й надзвичайно потрібну. Рух опору в Херсоні лише набирає розмахів. У перші дні це були самоорганізовані мітинги, українські стрічки, а згодом листівки з погрозами про смерть росіян та їх посіпак. Від карток з написами партизани швидко перейшли до дій: 18 червня підірвали авто колаборанта Соболєва (пошкодило його ноги), 22 червня — авто Олексія Ковальова (отримав легкі поранення), а 24 червня невідомі підірвали автомобіль Дмитра Савлученка, що загинув на місці (і це лише частина з того, що відбулося в Херсоні за тиждень). Колаборанти тепер бояться за своє життя, й росія використовує додаткові ресурси для контролювання міста. Про референдум уже навіть бояться говорити, бо незламні херсонці руйнують усі плани. Також українці активно передають армії всі дані про склади боєприпасів, маршрути руху й місця дислокації російських військових та запроданців, що збільшує ефективність дій ЗСУ та й самих партизанів.

8. Спалювання полів та техніки.

Все зерно та сільськогосподарську продукцію загарбники депортували в росію. Вже зафіксовані факти умисного мінування сільськогосподарських угідь, винищення та викрадення сільськогосподарської техніки. Але це ще далеко не все, окупанти змушують українських фермерів проводити посівну й цинічно попереджають, що увесь врожай вони заберуть собі. Тим, хто бажав би відмовитися від роботи, погрожують «відрізати голови». А це вже не що інше, як рабська праця.